РОЗДІЛ 2
ІНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИКИ ЄС У СФЕРІ ТУРИЗМУ
2.1. Становлення та нормативно-правове регулювання політики ЄС у сфері туризму
Аналіз установчих договорів Європейських Співтовариств: Римського договору, який засновує Європейське Економічне Співтовариство, Договору про Європейське Співтовариство з вугілля та сталі і Договору про Європейське Співтовариство з атомної енергії свідчить про брак положень, які б надавали повноваження органам ЄС у сфері туризму. Однак розвиток і зростання значення туризму для реалізації основних цілей Співтовариства вимагають невідкладного вирішення цієї проблеми з урахуванням норм ст. 100 і 235 Договору про заснування Європейського Економічного Співтовариства 1957 р. У ст. 100 йдеться про наближення державних законодавств до законодавства Співтовариства: "Рада ЄС, на пропозицію Комісії та після консультації з Європейським Парламентом і Економічним та соціальним комітетом, ухвалює одностайним рішенням директиви про зближення таких законів, нормативних постанов та адміністративних актів держав-членів, які безпосередньо впливають на створення і функціонування спільного ринку" [80]. У ст. 235 зазначається: "Якщо під час функціонування спільного ринку постає потреба у діях з боку Співтовариства з метою досягнення однієї з цілей Співтовариства і якщо цей Договір не надає для цього необхідних повноважень, Рада ЄС, на підставі одностайно прийнятого рішення, за пропозицією від Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, вживає відповідних заходів" [80]. Отже, ст. 100 і 235 Договору про заснування Європейського Співтовариства уповноважують органи Співтовариства діяти на території держав-членів, що створює таким чином можливість втілювати певні заходи у сфері туризму.
Доцільність формування політики у сфері туризму як самостійної обґрунтована тим, що туризм сприяє зростанню зайнятості, а також формуванню європейської ідентичності. Реформа Римського Договору, започаткована Єдиним Європейським Актом і доповнена Маастрихтським Договором, розширила компетенції Співтовариства. У ст. 2 розділу І "Загальні положення" Маастрихтського договору стверджується, що "Союз має на меті: ... сприяти соціально-економічному прогресу, високому рівню зайнятості, досягненню збалансованого і рівномірного розвитку шляхом створення простору без внутрішніх кордонів через зміцнення економічних і соціальних зв'язків, створення економічного та валютного союзу, що передбачає запровадження єдиної валюти відповідно до положень даного Договору..." [113, с. 20-21].
Але визначальними для політики у сфері туризму є ст. 2 і 3 [113, с. 47-48]. У ст. 3 наведено перелік заходів і видів діяльності, які випливають з цілей, окреслених ст. 2. Для розвитку міжнародного туризму найважливішими є:
а) скасування митних зборів і кількісних обмежень на імпорт та експорт товарів у торгівлі між державами-членами, а також інших подібних заходів;
в) скасування на внутрішньому ринку перешкод вільному руху товарів, осіб, послуг і капіталів між державами-членами;
г) заходи, спрямовані на спрощення в'їзду і переміщення осіб відповідно до положень Розділу IV;
ж) зближення національних законодавств держав-членів стосовно функціонування спільного ринку;
і) політика у сфері навколишнього середовища;
р) внесок у зміцнення захисту прав споживачів;
с) заходи у сферах енергетики, соціального захисту та туризму [113,
с. 47-48].
Відповідно до положень Договору, прийняття рішень у сфері туризму вимагає одностайності держав - членів ЄС. На рівні ЄС узгодження потребують питання статистики, захисту туристів, обміну інформацією і координації політики у сфері туризму держав-членів. Туризм тісно пов'язаний з іншими сферами, тому важливо, щоб його інтереси враховувалися під час опрацювання правових актів, програм підтримки інших політик.
Першим правовим актом Співтовариства щодо політики у сфері туризму були Рішення Ради ЄС від 10 квітня 1984 р. "Про політику Співтовариства у сфері туризму", яке послужило основою і важливим поштовхом для розвитку та уніфікації політики туризму в межах Європейського Співтовариства, розробки інституційної та законодавчої бази [52]. У Рішенні підкреслювалося важливість туризму для процесів європейської інтеграції, зазначалося, що співпраця та координація між Європейською Комісією та державами-членами лише сприятиме розвитку цієї сфери [151, с. 93-94].
Повідомлення "Політика Співтовариства у сфері туризму. Основні положення", надіслане Раді ЄС Європейською Комісією, окреслювало сфери, пов'язані з туризмом, на які варто звертати увагу при прийнятті і виконанні рішень [49, с. 159]:
У межах сфери "Свобода руху і безпека" перелічено заходи, спрямовані на полегшення перетину кордонів туристами та реалізацію їхніх прав під час перебування на територіях держав - членів Співтовариства. Серед таких заходів - спрощення митного контролю, обмеження поліцейського контролю на кордонах, покращення медичних послуг для туристів, надання допомоги при аваріях під час подорожі.
У межах сфери "Охорона споживачів" відзначається необхідність зміцнення захисту туристів від неякісних послуг туристичних бюро; від неправдивої реклами чи замовчування інформації про небезпеку перебування в тій чи іншій місцевості.
"Умовами ведення економічної діяльності" передбачено реалізацію права на ведення економічної діяльності; свободу надання туристичних послуг у будь-якій державі; професійну підготовку і взаємне визнання кваліфікації; фінансову допомогу з боку Європейського соціального фонду; подовження туристичного сезону шляхом зміни розкладу шкільних канікул і робочих відпусток; уніфікацію ставок ПДВ на туристичні послуги.
У сфері "Транспорт" підкреслено її важливість для розвитку туризму. Туризм вимагає переміщення, що зобов'язує держави-члени вдаватися до заходів, які б мали на меті удосконалення транспортного сполучення, а також розвиток транспортної інфраструктури.
У сфері "Рег