РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ БЕЗПЕКОВОЇ ПОЛІТИКИ ІНДІЇ
В ПІВДЕННІЙ АЗІЇ
§ 2.1. Структурні виміри безпекової політики Індії
Проблема аналізу параметрів національної безпеки та безпекової політики країни
пов‘язана із розглядом політичного та економічного устрою цієї країни, що
визначає як структуру безпекових інтересів, так і основні засоби забезпечення
національної безпеки держави. Окрім того, для коректного дослідження концепції
національної безпеки держави необхідно встановити коло наявних загроз –
військових та невійськових, внутрішніх та зовнішніх, реальних та потенційних.
Вирішення двох окреслених проблем є основою для побудови моделі національної
безпеки окремої держави та аналізу її безпекової політики.
У визначенні поняття „національна безпека” існує значна кількість підходів, що
пов‘язано із широким використанням цього терміну не лише у політичних
дослідженнях, але й у практичній політиці. Найбільш традиційний підхід до
визначення терміну полягає у сприйнятті національної безпеки як спроможності
держави захищати свої цінності від зовнішніх загроз. З точки зору даного
підходу безпекову політику можна розглядати як діяльність держави з планування
та впровадження заходів, спрямованих на підвищення спроможності протистояти
зовнішнім загрозам, а також формувати на основі оцінки власних дій та оцінки
загроз певну сталу концепцію забезпечення національної безпеки.
Окреслений підхід можна вважати достатнім для аналізу безпекової політики
держави у її військово-політичному вимірі, проте в умовах трансформації системи
міжнародних відносин виникає цілий ряд аспектів, передусім пов‘язаних зі зміною
структури системи та виникненням нових, невійськових, загроз безпеці держав,
які змушують дослідника до розширеного тлумачення поняття національної безпеки
та безпекової політики, такого тлумачення, що дозволило б врахувати істотні
зміни, що відбувалися протягом досліджуваного періоду і визначали специфіку
середовища безпеки Індії. Цілий ряд індійських дослідників вказують на
неприпустимість застосування для аналізу проблем національної безпеки Індії
підходів, що використовуються в західних безпекових дослідженнях, і вказують на
значну відмінність, що існує у визначенні безпеки розвинутих держав (на аналіз
якої спрямовані класичні теорії міжнародних відносин та міжнародної безпеки) та
безпеки держав, що розвиваються (для аналізу якої класичні теорії виявляються
не повністю придатними) [95 Mahalingam S. Energy and Security in a Changing
World // Strategic Analysis. – 2004. Vol. 28, №.2. – P. 249-271. – P. 254.].
На нашу думку, слід погодитися з необхідністю розширення традиційного
тлумачення проблеми безпеки. В рамках моделі даного дослідження термін
„безпека” тлумачиться і як певний стан взаємодії держави з іншими елементами
системи міжнародних відносин (передусім державами та союзами держав), за якого
відсутні об‘єктивні загрози цінностям цієї держави з боку інших елементів
системи, і, водночас, як певний стан існування держави, за якого можливий її
безперешкодний розвиток. Таким чином для дослідження безпекової політики
держави доцільно говорити і про безпеку системи і про безпеку держави, водночас
в обох випадках безпека повинна тлумачитися з врахуванням політичних,
економічних, соціальних, культурних та екологічних аспектів, а не лише як
відсутність війни або готовність до війни (останній підхід звужує можливості
дослідження безпеки держави виключно до періодів воєнних криз, що в такому разі
є єдиним об‘єктивним критерієм безпеки держави, в той час як при дослідженні
політики Індії 1989-2004 рр. можна виділити лише три коротких періоди
військово-політичних криз (1989-1990, 1999 та 2002, з яких лише один (1999)
можна розглядати як воєнне протистояння).
Для врахування невійськових вимірів безпеки визначення слід розширити з
врахуванням того, що стан безпеки є не лише станом відсутності загроз, але й
можливістю держави вільно здійснювати свій розвиток. Виявом невійськових
аспектів безпеки є інтерес держави забезпечити добробут населення, відповідно
метою національної безпеки у цьому разі є здатність держави постійно
забезпечувати потреби свого населення у засобах існування [96 Thomas R. What Is
Third World Security? // Annual Review of Political Science. – 2003. – Vol. 6.
– Р. 205–232. – P. 210.]. Водночас, з метою уникнення надмірного розширення
предмету дослідження в рамках даної дисертації проблеми демографічної,
економічної, енергетичної, продовольчої та екологічної безпеки розглядаються
лише в контексті їх зв‘язку з зовнішньою політикою Індії, зокрема – у сенсі
забезпечення доступу до енергетичних ресурсів та його регіонального виміру,
безпекового виміру розвитку вигідних економічних зв‘язків з сусідніми
державами, регулювання руху населення в регіоні тощо.
На думку автора, до числа основних змін, що визначили трансформацію сприйняття
національної безпеки та концепції безпекової політики Індії протягом
досліджуваного періоду, можна віднести 1) загальну зміну структури міжнародних
відносин, пов‘язану із завершенням холодної війни; 2) появу масштабних загроз
невійськового характеру, викликаних акумуляцією внутрішніх проблем розвитку
Індії в усіх сферах та змінами системи міжнародних відносин; 3) підвищення ролі
економічного та людського розвитку як важливих завдань забезпечення
національної безпеки; 4) зростання взаємозалежності глобальної та регіональної
безпеки та безпеки окремих держав Південної Азії, у тому числі внаслідок появи
загроз транснаціонального характеру; 5) обмеження сфери застосування
традиційної силової політики, що у сучасній системі міжнародних відносин часто
- Київ+380960830922