РОЗДІЛ 2
змістовний аналіз ЗАКОНІВ, ЗАКОНОМІРНОСТЕЙ і принципІВ в ТЕОРІЇ Державного
управління
Теорія державного управління є опосередкованим, абстрактним гуманітарним
знанням. А в гуманітарному знанні неможна починати з дефініцій. Чіткі,
однозначні формулювання понять та категорій тут повинні не передувати, а
вінчати пошук. Дефініція – це результат, який є взятим разом з тенденцією, що
до нього приводить. Проте, без понять і категорій, які окреслюють, означають
предметну сферу, вводять до проблемного поля дисципліни не обходиться жодне
знання, жодна наука. Тому, приступаючи до теоретичного розгортання змісту
поняття «закон державного управління», необхідно, по-перше, розглянути його
крізь низку споріднених понять, через які воно розкривається, а по-друге,
поглибити його розуміння при протиставленні із протилежним – тим чим воно не є.
Також важливим завданням цього розділу буде дослідження відмінностей між
змістовним наповненням понять «закон державного управління» і «закономірність
державного управління» та співвіднесення їх з «законом» у юридичному сенсі
слова. Розгляд змісту поняття «принцип державного управління», порівняння його
із смислом понять закону та закономірності ґрунтуватиметься на аналізі тих
функцій, які виконують дані поняття в теорії державного управління.
2.1. Дослідження сутнісних ознак законів і закономірностей державного
управління
Встановлення змісту поняття «закон» як фундаментальної загальнонаукової
категорії в теорії державного управління у порівнянні із змістом поняття
«закономірність» і що найголовніше – з ідеєю закону в юридичному сенсі слова
передбачає розкриття онтологічного аспекту цієї проблеми, а отже відповідь на
питання «що є закон і як він існує?» Онтологічна сутність закону передається
через такі категорії як зв’язок, відношення, необхідність, сутність,
інваріантність, сталість – через які він розкривається [115; 114; 112], а також
визначається через порівняння із протилежним (традиційно закон протиставляють
із хаосом). Однак, на наш погляд, є ще такі характеристики закону, які неможна
обійти і які формують уявлення про закон як такий, що «встановлює тенденції
розвитку», «зумовлює зміни» [115], або «Закон = що-небудь неминуче,
незаперечне, що є виявом певної закономірності» [111], тобто такі
характеристики, що витікають із категорії необхідності й сполучаються із
поняттями «порядок», «несвобода», «детермінація».
Переважна більшість довідкової, енциклопедичної літератури розглядає закон у
трьох основних значеннях: 1) юридичний або правовий закон; 2) об’єктивний закон
або необхідні, суттєві, «об’єктивні зв’язки явищ та подій, які існують
незалежно від того, відомі вони комусь чи ні»; 3) науковий закон або
«твердження, що претендують на відображення зазначених зв’язків, що входять до
складу наукових теорій» [266, с.34-35]. Очевидно, що у двох останніх термінах
присутні поняття «зв’язки» або «відношення». При цьому у трактуванні юридичного
закону дана характерна ознака зовсім не вказується. Складається враження, що
математичний, фізичний, економічний, соціологічний закон – це варіації, модуси
чогось одного, а юридичний закон – це немов би щось зовсім інше. Трохи нижче ми
зупинимося більш детально на специфіці саме юридичного закону, а зараз
приділимо увагу основній категорії, через яку розкривається поняття «закон» –
це «зв’язок».
У державному управлінні будь-яке явище, або процес містять безмежну кількість
зв’язків і відношень. Що є відношення, а що є зв’язок, чим вони різняться і що
їх об’єднує? На жаль, в теорії державного управління дана проблема ще не
знайшла вирішення. Більшість дослідників, які у тому чи іншому аспекті
розглядали певні зв’язки в державному управлінні, використовували поняття
«зв’язок» та «відношення» не розрізнюючи їх, не вказуючи на відмінності між
ними: «Кожна закономірність, відношення і взаємозв’язок є складними за своєю
структурою, містять в собі іноді суперечливі, різноспрямовані моменти» [20,
с.265]. Г. Атаманчук, наприклад, вказує на такий прояв відношень: «Відношення,
що виникають в суб’єкті державного управління…, через які, у процесі яких і
завдяки яким соціальна енергія, воля, цілі, інші впорядковані уявлення
управляючих компонентів переходять у свідомість, енергію, волю компонентів,
якими управляють, викликають їх рух у суспільно очікуваному напрямі або
підвищують активність внутрішнього саморуху» [20, с.114]. На нашу думку,
вказана автором взаємодія характеризує скоріше категорію «зв’язок», ніж
«відношення». У даному випадку ми схильні підтримати думку щодо співвідношення
категорій «зв’язок» та «відношення», яка знайшла своє відображення в роботах
таких науковців, як Л. Друянов та В. Капітон [102, с.5-8; 126, с.25-27], а
саме, що поняття «відношення» «не обов’язково припускають неодмінний
безпосередній обмін речовиною, енергією, інформацією в просторі і часі» [127,
с.26]. Зв’язок між об’єктами буде мати місце лише тоді, коли в результаті
взаємовідношень цих об’єктів виникає їх рух і в результаті цього руху – зміна
їхніх властивостей. Зв’язок – це безпосереднє відношення, «це відношення
залежності, обумовленості, опосередкування одного явища іншим» [102, с.7].
Іншими словами, категорія «відношення» є родовою для категорії «зв’язок», що
означає: будь-який зв’язок є відношенням, але не кожне відношення є зв’язком.
«Відношення» ширше поняття «зв’язок», і воно містить останнє. Закон – це
суттєве відношення (зв’язок), притаманне не окремому об’єкту, а всій сукупності
об’єктів, які утворюють певний клас, вид, множину об’єктів даного типу. Закон –
це сутт
- Київ+380960830922