розділ 2); ПТ - наявність пневмотораксу; ЛК - наявність легеневої кровотечі; ЛІЕ - наявність легеневої інтерстиціальної емфіземи.
Таблиця Б.1
Перекодування величин функціональних показників, що використовуються для розрахунку ІВЛУ
КомпонентПоказникиБалиМаксимальний тиск на вдиху (МТВ, см Н2О)Без вентиляції0 Тільки СДППТ10,01016,712,523,21531,017,539,8
Продовження табл. Б.1
КомпонентПоказникиБалиМаксимальний тиск на вдиху (МТВ, см Н2О)2050,72568,03083,03590,74095,44598,1>50100,0FiO20,2100,252,70,306,50,4018,70,5042,20,6059,00,7075,30,8090,80,8593,30,9096,20,9598,61,00100,0 PaO2 (мм рт. ст.)<45 (79)1+5,359 (88)079 (94)080 (95)-0,685 (96)-1,6 Маса тіла (МТ, грами)500100,070063,090021,7
Продовження табл. Б.1
КомпонентПоказникиБалиМаса тіла (МТ, грами)>11000Оцінка за Апгар на 5-й хвилині (ОА, бали)0100,0176,2267,8336,6431,0522,862,0>70 Шкала Едвардса (РГР, бали)00113,7236,2352,7471,75100,0 Пневмоторакс (ПТ)Є100,0Немає0Легенева кровотеча (ЛК)Є100,0Немає0Легенева інтерстиціальна емфізема (ЛIE)Є100,0Немає0
Додаток В
Протокол застосування методики СДППТ у новонароджених дітей
В.1. Основні показання до застосування методики СДППТ
1. Зростання вияву симптомів ДН на фоні застосування оксигенотерапії вільним потоком кисню.
2. Виражений дихальний дистрес, незалежно від його причини, що характеризується задишкою, ретракціями, грантами і роздуванням крил носа.
3. Апное недоношених і брадикардія.
4. "Зняття" дитини зі ШВЛ.
Оптимальний вік початку СДППТ-терапії визначається важкістю дихальної недостатності (РаО2 < 50 мм рт.ст. при FiO2 > 0,4).
В.2. Протипоказання до застосування методики СДППТ
1. Діафрагмальна кила.
2. Вади серця зі зменшеним легеневим кровоплином (тетрада Фалло, стеноз легеневої артерії).
В.3. Техніка застосування методики СДППТ
1. Найбільш ефективною технікою застосування методики СДППТ слід вважати використання носових канюль, а в окремих випадках ("зняття" зі ШВЛ) СДППТ проводиться через ендотрахеальну трубку (ЕТТ).
2. Усі інші варіанти призначення методики СДППТ (використання мішків, наметів, камер, носових та лицевих масок, носоглоткових трубок тощо) виявились менш ефективними, безпечними та практичними в порівнянні з носовими канюлями і рідко використовуються в даний час.
3. Не рекомендується також застосовувати методику СДППТ з використанням ЕТТ довше 1 год, а також у немовлят масою тіла < 1500 г.
4. Оскільки принцип методики СДППТ полягає у використанні позитивного ефекту утруднення власного видиху дитини, призначення седативних препаратів може бути небезпечним і вимагає особливої обережності.
5. Плануючи використання методики СДППТ як перехідного етапу між ШВЛ та самостійним диханням, а також у разі застосування СДППТ для лікування апное недоношених, слід передбачити призначення метилксантинів (еуфілін, теофілін).
В.4. Типові параметри методики, що використовуються в новонароджених
1. Швидкість потоку дихальної суміші регулюється в межах 6-15 л/хв в залежності від маси тіла дитини та техніки, що використовується.
2. Частка кисню в дихальній суміші (FiO2) змінюється згідно із загальними вимогами до проведення оксигенотерапії.
3. Величина позитивного тиску наприкінці видиху (ПТНВ) виставляється в межах від +3 до +6 см Н2О. Оптимальною величиною ПТКВ для новонароджених слід вважати +5 см Н2О. Тиск +3 см Н2О доцільно застосовувати у групі так званих "мікроновонароджених" (маса тіла < 850 г). Використання ПТНВ > +6 см Н2О можливе лише в над-звичайних ситуаціях (наприклад, важка легенева кровотеча) і потребує спеціального обґрунтування в історії хвороби.
4. Результатами контрольованих досліджень доведено, що величини ПТКВ від 3 до 6 см Н2О покращують оксигенацію в немовлят з РДС, не впливаючи на механіку легень, виведення СО2 чи гемодинамічну стабільність.
В.5. Тактика зміни параметрів
1. У випадку підсилення проявів ДН треба, насамперед, підвищувати FiO2, утримуючи ПТНВ на рівні +5 см Н2О.
2. У разі якщо підвищення FiO2 до 0,8-1,0 не поліпшить оксигенацію, доцільно обережно збільшити ПТНВ на 1-2 см Н2О.
3. РаО2 < 50 мм рт.ст. за умов застосування методики СДППТ з FiO2 0,8-1,0 і ПТНВ +5 см Н2О може розглядатись як показання до ШВЛ.
4. У разі зменшення клінічного вияву симптомів ДН слід спочатку зменшити ПТНВ до +5 см Н2О, а потім поступово (на 0,02-0,05) зменшувати FiO2, підтримуючи РаО2 в межах 50-70 мм рт.ст.
5. ПТНВ треба утримувати на рівні +5 см Н2О до того часу, поки задишка та ретракції стануть мінімальними чи зникнуть.
6. У цей момент FiO2, як правило, становитиме близько 0,25 або навіть менше, що означає, що за умов стабільності клінічного стану немовля більше не потребує застосування методики СДППТ.
В.6. Позитивні клінічні та лабораторні ефекти застосування методики СДППТ
1. Зменшення задишки і вияву ретракцій.
2. Зменшення ціанозу.
3. Ліквідація або зменшення кількості апное.
4. Нормалізація частоти серцевих скорочень.
5. Поліпшення оксигенації (підвищення парціального тиску О2 в артеріальній крові).
В.7. Негативні ефекти застосування методики СДППТ
1. Зменшення серцевого викиду, особливо на фоні використання високого ПТКВ.
2. Здуття живота (носові канюлі), що може призвести до зменшення дихального об'єму і/або аспірації шлункового вмісту.
В.8. Вимоги до моніторингу під час застосування методики СДППТ
1. Уважне та постійне спостереження за дитиною в умовах інкубатора або додаткового обігріву (колір шкіри, дихальні рухи грудної клітки, важкість респіраторного дистресу, дані аускультації тощо).
2. Проведення регулярних відсмоктувань з носоглотки (ЕТТ) та рота, постійний контроль прохідності носових канюль (ЕТТ) і дихальних шляхів; слід