РОЗДІЛ 2
ДИСКУРСИВНА МОДАЛЬНА МОДЕЛЬ І ЇЇ ОСНОВНІ КООРДИНАТИ
2.1. Суб’єктивні й об’єктивні фактори художнього пізнання
Будь-який художній текст представляє собою складне висловлювання про дійсність,
в основі якого лежить судження про цю дійсність, її предмети, явища, факти,
ситуації, навіть тоді, коли йдеться про дійсність, вигадану письменником,
створену його уявою, в якій поєднуються реальність і вигадка. Отже, будь-який
процес пізнання (а художня творчість теж є своєрідним пізнанням дійсності)
передбачає поєднання і співвіднесення певної об’єктивної реальності
(онтологічно існуючої, як актуально наявного буття) і мислення про неї як
найвищої форми активного відображення об’єктивної реальності, тобто поєднання в
одному процесі об’єктивного буття речі й людської суб’єктивності, спрямованої
на неї.
Отже, з одного боку існує об’єктивна реальність, що постає перед творчим
суб’єктом у всій сукупності складних і різнорідних зв’язків і відношень
предметів, явищ, подій, з яких вона складається, з іншого боку виступає людське
мислення, що полягає не тільки в цілеспрямованому, опосередкованому й
узагальненому пізнанні дійсності, але й у творенні нових ідей, прогнозуванні
майбутніх, вірогідних подій, яке відштовхуючись від чуттєвого досвіду,
перетворює його і дає можливість набуття нових знань про такі властивості й
відношення об’єктів, які є недоступними безпосередньому емпіричному пізнанню.
При цьому знаряддям мислення виступає мова, яка виникає одночасно із свідомістю
і мисленням, стає безпосередньою дійсністю думки, своєрідною оболонкою
мислення, що чуттєво сприймається, забезпечуючи людській думці реальне
існування, а отже, бере участь не тільки у вираженні думки, але й у самому
процесі її формування. Таким чином, нерозривна триєдність дійсність – людське
мислення (як форма віддзеркалення дійсності, форма пізнання) – мова стають
основними факторами, що впливають на художній процес і визначають його як
такий.
Саме цей факт наявності певного першоджерела – позамовної дійсності
(реальної/уявної/чуттєвої), що сприймається або безпосередньо твориться мовцем,
а потім відтворюється в мовленні/тексті під певним кутом зору через поєднання
його з людською суб’єктивністю, і зумовлює існування певних модусів людського
світосприйняття і світобачення, а також модусів буття об’єктів дійсності,
оскільки розуміння “чогось”, ставлення до цього “чогось” та його оцінка можливі
лише при його наявності і присутності у світі, реальному чи уявному. Таким
чином, першою і необхідною умовою існування суб’єктивного модусу як
суб’єктивного боку пізнавального процесу, як способу бачення (в плані мислення)
і способу представлення (в плані мови), можна вважати наявність певної
дійсної/віртуальної реальності, на якій сфокусувалася увага мовця, яка стала
об’єктом референції (дійсної чи імітованої) й об’єктом мислення і яка знайшла
своє відтворення (вербалізувалася) в текстовій пропозиції (диктумі) як її
мовному (мовленнєвому) кореляті. Як відомо, семантико-синтаксична структура
пропозиції вважається ізоморфною структурі самого факту (Л.Вітгенштейн,
Б.Рассел, Ч.Філлмор).
У художньому тексті проблема дійсності ускладнюється (на що зверталась увага в
теоретичній частині роботи), оскільки художньому процесу притаманна розщеплена
референція, поєднання реальності і фантазії, можливого і уявного, “того, що
було” і “того, що не було”, що поєднанням відтворюючої і креативної настанов
мовця творить референційну алюзію, імітовану референцію. У принципі, реальний
світ, що став основою для художньої творчості, – це віртуальний світ, певна
інтерпретанта реального світу, яка в своїй основі вже є суб’єктивною і
з’єднаною з людським мисленням, що говорить про те, що навіть у своїй
міметичній моделі реальність як основа художнього всесвіту вже є суб’єктивною,
оскільки вона набула суб’єктивної мисленнєвої форми. Отже, можна говорити про
перехід: реальна дійсність – (віртуальна дійсність) – художня дійсність. З
іншого боку, модель тексту, побудована на дієгезисі, своїм референтом має уявну
дійсність (картину світу, побудовану самим митцем), яка, тим не менш, якою б
вигадкою вона не була, опосередковано передбачає існування реальної дійсності
(за логічними теоріями, можливий світ завжди досягається з реального світу),
якщо не як певного першоджерела, то як певної нормативної прецедентної моделі,
на яку орієнтується, від якої відштовхується і з якою порівнюється уявна
реальність (напр., фантасмагоричні світи Б.Віана), отже має місце перехід:
(реальна дійсність) – уявна дійсність – художня дійсність.
Як правило, обидві моделі співіснують у будь-якому тексті, поєднуючи, напр.,
опис реального пейзажу чи реально існуючих вулиць Парижа з вигаданими
персонажами: “Quand Georges Duroy parvint au boulevard, il s’arrкta encore,
indйcis sur ce qu’il allait faire. Il avait envie maintenant de gagner les
Champs-Elysйes et l’avenue du Bois de Boulogne pour trouver un peu d’air frais
sous les arbres; mais un dйsir aussi le travaillait, celui d’une rencontre
amoureuse” [BA, p. 13].
Вигаданий персонаж Мопассана діє за законами людської поведінки, має бажання,
адекватні в змодельованих ситуаціях, типових в розумінні людської свідомості.
Отже, такий можливий світ естетичної дійсності твориться через поєднання різних
аспектів реального/віртуального/уявного/художнього світів, відтворюючої та
креативної настанов мовця, міметичного та дієгетичного підходів, через
іконічний та символічний принципи означення, завдяки принципам художньої мови
як вторинної моделюючої системи, що спирається на первинну природну мову, якою
володіє мовець
- Київ+380960830922