РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАКТИКИ ОСВОЄННЯ КУРОРТНО-РЕКРЕАЦІЙНИХ ТЕРИТОРІЙ ПІВНІЧНОГО
ПРИАЗОВ’Я
2.1. Використання природо-ресурсного рекреаційного потенціалу окремих територій
Північного Приазов’я
Проблему дослідження стану освоєння курортно-рекреаційних територій проведено
на основі факторного аналізу і ресурсного забезпечення, виробничої функції та
системного підходу до процесу створення доданої вартості при виробництві
курортно-рекреаційних послуг.
Класична економічна теорія розглядає механізм дії ринкової економіки та
господарювання суб’єктів переважно в аспекті використання заощадження на
інвестування фізичного капіталу. Даний підхід, за яким обладнання, будови та
приміщення, інші створені руками людини фонди розглядаються як капітал, що
приносить дохід, а його амортизація включається до виробничих витрат, домінує в
епоху індустріального розвитку суспільства.
З часів Адама Сміта та Давіда Рікардо серед науковців не стихають дискусії
стосовно визначення факторного забезпечення виробництва суспільного продукту.
Так, теорія суспільного відтворення дозволяє розглядати курортну економіку як в
системі соціальних виробництв, орієнтованих на відтворення робочої сили, так і
суспільного виробництва, що має особливі фактори виробництва, специфічний
спосіб їх поєднання, а також відмінний від інших галузей сфери послуг кінцевий
продукт, який нелегко визначити в системі кількісних показників - поліпшений
стан здоров’я, гарне самопочуття, внутрішню психологічну рівновагу, гармонію
душевних та тілесних тіл людини.
В зарубіжній літературі прийнято поділяти сукупність ресурсів на три різні
підгрупи, а саме: матеріальні активи, нематеріальні активи і здібності [308,
c. 48-50]. А. Маршалл до факторів виробництва відносив не тільки землю, працю
та капітал, але і знання та організацію як управлінський процес [186, c. 208].
Ще інші вчені до ресурсів чи здатностей, що охоплюють усе господарче поле,
відносять поняття ключової компетенції [314, c. 85].
Враховуючи визначальну роль природно-ресурсного потенціалу в процесі творення
рекреаційного продукту, окремі автори висувають ідею новітнього бачення
продуктивних сил, що має базуватися на наступних структурних елементах:
1) матеріальний капітал (машини, устаткування, будівлі);
2) нематеріальний капітал (технології, дослідження, розробки, знання);
3) людський капітал (майстерність, спроможності, компетенції, здоров'я,
навички);
4) навколишнє середовище;
5) суспільно-політичне середовище (законність, безпека, свобода) [82, с. 86].
Не визначаючи чітко гносеологію категоріального апарату, окремі автори до
факторів ресурсного забезпечення в рекреації відносять соціально-економічне
становище [233, с. 15]. Згідно політекономічного вчення продуктивні сили – це
сукупність засобів виробництва та робочої сили, зайнятої у виробництві товарів
та послуг. Тому важко погодитись із думкою, нехай і новою, стосовно віднесення
до продуктивних сил суспільно-політичного середовища. Адже, як і оточення
культурне, правове, демографічне, технологічне тощо середовище виступає умовою
протікання виробничих чи невиробничих процесів, але не є безпосереднім
елементом діяльності.
Разом з тим система факторів курортно-рекреаційної економіки, як зазначалося
вище, визначається певною специфікою. Під курортно-рекреаційною діяльністю
розуміється сукупність галузей та виробництв, спрямованих на продукування
санаторно-курортних і рекреаційних послуг та відновлення елементів екосистем,
для функціонування яких властива цілісність, наявність внутрі- та
зовнішньосистемних взаємозв’язків.
До засобів виробництва належать природні ресурси та капітал; нематеріальні
ресурси – наука, досвід, знання, права власності на винаходи, зареєстровані
бренди, інформація тощо. До природних ресурсів відноситься земля як
визначальний природний ресурс в господарчій діяльності людини, а також водна
поверхня річок, озер, моря, надра, повітряний простір, клімат. Викликає
заперечення позиція окремих дослідників, що відносять до природних інформаційні
ресурси та санаторії з базами відпочинку) [318, c. 25].
Очевидно, що інформаційний ресурс аж ніяк не може бути віднесеним до природного
ресурсу, оскільки інформація є результатом збору, обробки баз даних, тобто
людської діяльності, знань та досвіду. У ще більшій мірі важно погодитися з
аргументами авторів про віднесення до природних ресурсів матеріальних та
організаційно-правових форм підприємств, зорганізованих працею людини –
санаторіїв, баз відпочинку, які виступають формами рекреаційних закладів.
Природні ресурси – категорія історична, під якою розуміється як сукупність тіл
і сил природи, використовуваних у процесі суспільного виробництва для
задоволення матеріальних і духовних потреб людини і суспільства в цілому, так і
динаміку їх споживання, відкриття нових форм використання. До тепер відомо
чимало підходів до класифікації природних ресурсів за критеріями:
природної генези – мінеральні, або копалини, і ресурси біосфери, що включають
земельні, водні і біологічні ресурси;
вичерпності – вичерпні, у тому числі поновлювані (земельні, водні, біологічні),
непоновлювані (мінеральні) ресурси і невичерпні (сонячна енергія, енергія
проточної води і ін.);
способу використання – ресурси матеріального виробництва (сировина, матеріали,
напівфабрикати) і ресурси невиробничої сфери (у тому числі рекреаційні).
Економісти та управлінці здебільшого розглядають природні ресурси у аспектах:
розміщення природних ресурсів – від окремих їхніх видів до природно-ресурсного
потенціалу території в цілому; ресурсного забезпечення окремих галузей
народного господарства; ефективності використання природоресу
- Київ+380960830922