РОЗДІЛ 2
УПРАВЛІННЯ СТАБІЛІЗАЦІЄЮ І РОЗВИТКОМ РЕГІОНАЛЬНОЇ ТА МІСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ
2.1. Стабілізація економіки як передумова і складова соціально-економічного розвитку
Перехід до ринкових відносин у регіонах країни означає зміну парадигми соціально-економічного розвитку.
Ринкова економіка створює для регіонів умови забезпечення реальної економічної самостійності в рамках єдиного національного господарства. Цей процес є об'єктивним і необхідним. Така логіка пояснюється не тільки тим, що економіка країни є багаторівневою системою, насамперед тим, що економічна самостійність регіону є необхідним чинником стабілізації та розвитку його економіки [8, с. 3].
Стабілізація і розвиток - дві взаємозалежні економічні категорії, що відображають процес якісних соціально-економічних перетворень в Україні. Стабілізація економіки створює базові умови для реалізації позитивних тенденцій сучасного економічного розвитку. Серед цих тенденцій - глобалізація господарських зв'язків, розвиток сфери послуг, формування рис постіндустріального суспільства, збільшення інтелектуальної складової в будь-якому виробництві, тотальна інформатизація та розвиток мережних форм організації сучасного суспільства [53, с. 17].
Стабілізація і розвиток економіки в перехідний період охоплює рішення широкого кола проблем, включаючи екологічні, економічні, соціальні, політичні й інституціональні механізми розвитку суспільства. Розв'язання цих проблем спрямовано на підвищення рівня життя населення, зниження безробіття, збереження основних соціальних інститутів, забезпечення виховання й освіти дітей, прийняття кардинальних заходів у сфері житлового будівництва, збереження споживчого ринку, для забезпечення потреб населення, недопущення руйнації основних профільних галузей економіки.
Соціально-економічні процеси в регіоні завжди здійснюються у формі функціонування різних просторових сполучень елементів продуктивних сил. В окремих дослідженнях, присвячених проблемам оптимального функціонування територіальних систем, звертається увага на те, що регіон відповідно до властивих йому особливостей соціального й економічного потенціалу має об'єктивний внутрішній критерій оптимальності. Визначення критерію оптимальності соціально-економічної системи регіону, по суті, зв'язано з ідентифікацією спеціалізації регіонального господарства, що видається можливою в ході побудови соціально-економічної концепції.
Будь-яка прийнята на рівні регіону концепція, що визначає орієнтири розвитку останнього, буде недосконалою, і в кращому випадку результати її реалізації носитимуть частковий і епізодичний характер, якщо в її основі не лежить чітка, загальновизнана формула регіональної політики. Остання, крім усього, повинна бути оптимальною в частині взаємовідносин регіонів і центру, визначати стандартний набір регулюючих прийомів, що виключають можливість індивідуалізації бюджетно-податкових відносин. Таким чином, результативність регіональної концепції визначальною мірою залежить від того, наскільки визнана всіма регіонами формула регіональної політики, чи відповідає вона всьому спектрові інтересів її суб'єктів [51, с. 32].
Невід'ємним елементом концепції повинно стати визначення цілей розвитку конкретного регіону, а також його галузевих пріоритетів. Основна мета передбачає вирішення проблеми самодостатності регіону, тобто спроможності самостійно виконувати повний набір функцій, визначений його статусом. Результативне розв'язання цього питання в інтересах регіонів можливе лише в межах вирішення проблеми більш загального порядку - перебування ефективної формули регіональної економічної політики, повною мірою відображає характер впливу просторових чинників на економічну динаміку. Водночас реалізація принципу самодостатності є об'єктивним прагненням регіональної політики.
Обґрунтованість вибору одного або іншого галузевого орієнтира регіонального розвитку визначається вимогами регіональної економічної політики, тим, якою мірою реалізація цього пріоритету вирішує завдання позитивної динаміки економіки та її територіальних структурних складових.
Визначення галузевих пріоритетів, "полюсів" регіонального розвитку допускає використання низки методів формалізації основних чинників, що формують регіональну економіку складових. Як такі зручно розглядати сектори або галузі господарства. Оцінка їхнього впливу на основні параметри розвитку регіональної системи лежить в основі знецінення конкретного галузевого пріоритету. При цьому ідентифікація спеціалізованих секторів господарства, безумовно, повинна виходити не з тих прибутків, що має регіон, а з можливості отримувати прибутки від діяльності цих секторів. Важливо враховувати не тільки отримання економічного результату форсованого розвитку галузі, але і враховувати при цьому стан соціального, екологічного й інших чинників. Ця робота вимагає введення в аналіз спеціальних методичних прийомів, що дозволяють різними способами оцінити вплив основних чинників на регіональну динаміку.
Формування концепції розвитку регіону вимагає, таким чином, попереднього вирішення комплексу проблем регіональної політики. В умовах макроекономічної нестабільності, що зберігається та підсилюється очевидною непослідовністю в державному регулюючому впливі на господарські процеси, сформувати регіональну концепцію і реалізувати визначені нею пріоритети досить складно. Незважаючи на невирішеність проблем зазначеного порядку, робота щодо створення концептуальних основ розвитку регіону необхідна насамперед з метою запобігання тенденціям територіального розпаду господарського середовища. Водночас очевидно і те, що за допомогою реалізованих сьогодні підходів у рамках державного регулювання територіального розвитку неможливо нормалізувати ситуацію.
Прийняті сьогодні як пріоритети галузеві орієнтири регіонального розвитку не одержують необхідного обґрунтування як із позиції задоволення регіонального інтересу, так і з погляду стратегічного державного інтересу. Найбільшою мірою це стосується регі