РОЗДІЛ 2
МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ТА НАПРЯМИ РАЦІОНАЛІЗАЦІЇ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ СИРОВИННОЇ БАЗИ
2.1 Вузлові проблеми та напрями реалізації
Підвищення ефективності лісогосподарського виробництва на основі інтенсифікації відтворення ресурсів та збільшення заготівлі деревини передбачає впровадження науково обґрунтованих методів, реалізація яких можлива лише на загально-типологічній основі. Загальний підхід дає можливість найбільш повного і раціонального використання природних багатств, бо при цьому ураховуються розміри території, природні і економічні умови, ефективність відтворення та використання лісових ресурсів. Для розробки регіональних систем лісогосподарського виробництва, можливих варіантів напрямів розвитку потрібно чітко ураховувати типи лісів (типи умов місцезростання), особливості їх впливу на лісову і деревну рослинність, специфіку вирощування лісів, способи і засоби запобігання пошкодженням та захворюванням деревостанів.
Теоретичною основою регіональних систем лісогосподарського виробництва є комплексне лісогосподарське районування [21, с. 123; 29, с. 172], згідно якому на території України виділено чотири рівнинні лісогосподарські області (природні зони) - Полісся, Лісостепи, Північний (Байрачний) Степ, Південний сухий (безлісий) Степ і дві гірські - Гірський Крим та Українські Карпати. Кожна лісогосподарська область, яка характеризується певним типом ландшафту і відповідним йому рослинним і тваринним світом, повинна також мати науково обґрунтовані свої регіональні системи ведення лісогосподарського виробництва. З урахуванням зазначених ознак та вимог господарювання всі лісогосподарські області поділяються на округи, а останні - на райони. Округи є основною одиницею для районування, мають свої зонально-географічні системи ведення лісогосподарського виробництва. Чотири рівнинні лісогосподарські області розділені на 15 округів, які в свою чергу - на 41 лісогосподарський район.
Наведені основні підходи та одиниці таксометричного районування території України формують комплексне лісогосподарське районування, яке є економічною основою лісового господарства, бо ураховує економічні і природні умови природних зон, узгоджує з ними усі основні процеси виробництва: створення лісових культур, рубок догляду, рубок головного користування лісом. Дотримання зазначених узгодженостей та відповідностей на базі наукового підходу щодо формування і реалізації системи заходів, які націлені на покращення відтворення і використання ресурсів лісу як надзвичайно складного компонента біосфери, на підсилення захисних, екологічних і соціальних функцій деревостанів, на забезпечення безперервного і невиснажливого лісокористування.
Головною метою державного регулювання розвитку регіонів полягає в поєднанні їх інтересів з інтересами розвитку держави. Якість функціонування економіки якраз і забезпечується дотриманням оптимальних пропорцій між окремими елементами економічної системи. Ліси, їх ресурси являються складовою частиною забезпечення сталого розвитку регіону, його частиною природно-ресурсного потенціалу як природно-суспільна категорія. Наукова полеміка щодо понять "потенціал", "ресурси" стосовно лісових ресурсів мають безпосередній сенс, бо якраз ліс з його ресурсами та лісівничою характеристикою "продуктивність" в визначальній мірі впливають на формування такої суспільно-економічної категорії як пропозиція лісосировинних ресурсів, рівень задоволення попиту на них. Тобто, ми наблизились до просліджуваного зв'язку природно-ресурсного потенціалу з конкретною територією, чим визначаються його загальні та індивідуальні ознаки, надаються йому властивості системного цілісного утворення, що має теоретичне і практичне значення. Розгляд ПРП території є економіко-географічним підходом вивчення його як об'єкта досліджень, а без зв'язку з конкретною територією поняття ПРП буде абстрактним, позбавленим змісту.
Економіко-географічна сутність ПРП території полягає в сукупній продуктивності, її природних ресурсів як засобів виробництва і предметів споживання, яка визначається їх суспільною споживчою вартістю. Найважливішими характеристиками ПРП як об'єктивної реальності є:
- найтісніший координаційний і субординаційний взаємозв'язок його окремих елементів - зміна хоч би одного веде до зміни інших;
- обов'язкова єдність компонентів з суспільними категоріями "людина-суспільство-виробництво";
- просторово-часова залежність і підпорядкованість компонентів ПРП.
Важливими характеристиками ПРП є їх структурна організація як системоутворюючі відносини природних ресурсів, їхніх пізнаних відносин:
- компонентна структура території, яка характеризує внутрішньовидові та міжвидові співвідношення;
- функціональна структура, яка відображає значення окремих ресурсів за визначеними рангами по здатності та участі в комплексоутворенні ПРП та територіальному поділі праці;
- територіальна структура як міра внутрішньорайонного розміщення основних комплексів природних ресурсів;
- організаційна структура з точки зору відтворення, економічного використання, охорони.
Однією із визначальних характеристик ПРП території є їх комплексність (емерджентність), що, по-перше, характеризується загальною продуктивністю, яка не дорівнює сумі продуктивностей окремих компонентів, а, по-друге, енергетичною економічністю і стійкістю відносно зовнішнього середовища. Цим пояснюється автономність, відмежованість від інших систем, навіть якщо до них підключаються природні умови, продуктивні сили, економічний потенціал. Остання характеристика обумовлює функціональну незмінність, постійність, інерційність у взаємодії із зовнішнім середовищем.
Ієрархічність ПРП характеризується місцем досліджуваної території в межах більш високого чи низького рангу регіону. На цій основі здійснюється природно-ресурсне районування за ступенем насиченості ресурсами, їх видовим складом, продуктивністю та визначеними межами комплексів [12, с. 29; 97, с. 272].
Зростання масштабів користування ресурсами, вп
- Київ+380960830922