РОЗДІЛ 2
КОНЦЕПТУАЛЬНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ В УМОВАХ ПЕРЕХІДНОЇ ЕКОНОМІКИ
2.1. Комплексна оцінка трансформаційних перетворень в Україні та методологія підвищення їх ефективності
Світова господарська еволюція відбувається у сучасних умовах під вирішальним впливом науково-технічного прогресу, поглиблення міжнародного поділу і кооперації праці, інтернаціоналізації виробництва і обігу та глобалізації економічного розвитку. Всеосяжний вплив зазначених факторів зумовлює масштабні трансформації розвитку як на глобальному, так і на національних рівнях. Широко вживаний термін "трансформація" означає системні зміни у напрямі до ринкової економіки певного типу. Кожна країна, обираючи свій напрям трансформацій, прагне досягнення таких цілей, які найбільшою мірою відповідають її уявленням про розвиток і добробут. Так, розвинуті країни ринкової економіки, передусім, західноєвропейські, обрали інтеграційну трансформацію, яка, поряд з національними господарськими системами, передбачає наднаціональну, засновану на взаємозближенні і взаємодоповнюваності, поглибленні спеціалізації і виробничого кооперування, вільному пересуванні товарів, капіталів, робочої сили та інформації.
Дезінтеграційні трансформації і апробація моделей розвитку, не адаптованих до національних умов, які супроводжуються глибокими руйнівними процесами та затяжною системною кризою, характерні для пострадянських країн, у тому числі України.
Нарешті, ряд країн декларують відмову від переходу на засади ринкової економіки, посилюють державне регулювання економіки і централізацію управління (наприклад, Білорусь).
Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні - суперечливі і непослідовні. Вони об'єктивно вимагають узгодження національної економічної політики, ринкових перетворень з світовою системою економічних координат. Разом з тим, для досягнення стратегічної мети необхідна виваженість і наукова обґрунтованість концептуальних основ трансформації суспільного життя замість невдалого запозичення чужих моделей розвитку.
Ставши на шлях державного суверенітету, Україна змінила напрям соціально-економічного і політичного розвитку. Проте, замість прогресивних економічних і науково-технологічних зрушень, соціальної і структурної переорієнтації економіки, країна опинилася у стані глибокої кризи. Теоретична модель ліберальної економічної системи, заснована на неокласичних поглядах, продемонструвала свою невідповідність реальній економічній ситуації і виявилась неадаптованою до національних умов і особливостей. Викривлене сприйняття політики економічної лібералізації призвело до втрати керованості найважливішими макроекономічними процесами. Жорстка монетарна політика зумовила критичне загострення платіжної кризи, падіння платоспроможного попиту і купівельної здатності населення, фізичних і юридичних осіб.
Основне правило ринкової економіки полягає в тому, що кінцевої продукції у суспільстві виробляється стільки, скільки згоден і в змозі оплатити споживач. Отже, виробництво може розвиватися лише за умови його адекватності рівню кінцевого споживання. Таким чином, особливу загрозу складає неконтрольована ситуація у товаропродукуючій сфері. Навіть у щорічному Посланні Президента України Л.Д. Кучми до Верховної Ради визнається, що "за роки економічної кризи (1990-1999 рр.) ВВП України скоротився на 59,2%, обсяги промислової продукції - на 48,9%, сільського господарства - на 51,5%. Реальна заробітна плата зменшилась у 3,82 раза, а реальні виплати пенсій - у 4 рази [199, с.7]. Зростаюче розшарування і поляризація суспільства за показниками достатку і соціального захисту, ускладнення екологічної ситуації, ресурсо- і енерговитратний характер господарювання поглиблюють економічну кризу і надають їй системного характеру.
Головною причиною відставання України є недосконала структура господарства, гіпертрофований розвиток промисловості, висока частка енергетичних та оборонних галузей. Переважання добувних і базових галузей промисловості, низький рівень переробки сировини, ресурсовитратний тип господарювання, технологічна недосконалість виробництва, неконкурентоспроможність багатьох видів продукції, висока залежність від імпорту енергоносіїв - ці та інші структурні параметри економіки України не відповідають структурним стандартам, вимогам технологізму та конкурентоспроможності світового ринку.
Особливої гостроти набула в Україні проблема розробки принципово нових концепцій і програм розвитку базових галузей економіки та здійснення нової державної промислової політики. Реструктуризація паливно-енергетичного комплексу, подолання дефіциту енергоносіїв, оновлення технологічної бази, орієнтація цін і тарифів на реальну купівельну спроможність оптових споживачів дозволить знизити собівартість продукції, скоротити витрати та підвищити ефективність виробництва як у паливно-енергетичній, так і в інших галузях народного господарства.
Про структурну недосконалість економіки свідчать диспропорції між галузями, що виготовляють засоби виробництва, і галузями, що виготовляють предмети споживання. Це явище є результатом зростання собівартості продукції і оптових цін, з одного боку, та низького завантаження виробничих потужностей, відсутності надійного збуту готової продукції, незахищеності власного товаровиробника - з іншого. Відбуваються негативні процеси підвищення частки проміжного продукту і відповідного зниження частки галузей, що виробляють кінцевий продукт.
Тривалий період централізованого планового господарювання у аграрному секторі економіки зумовив неефективну його структуру, позбавив стимулів до продуктивної і ефективної праці. Аграрна політика перехідного періоду є вкрай непослідовною і низькорезультативною. Протягом 1990-1999 рр. капіталовкладення в агропромисловий комплекс з усіх джерел фінансування знизилися з 18,8 млрд. грн. до 1,6 млрд. грн., тобто більш ніж у 11 разів, у т. ч. у сільське господарство - в 19 разів, у переробні галузі і соціальну сферу села - майже в 7 разів [84, с.7]. Д
- Київ+380960830922