РОЗДІЛ 2
ВИНИКНЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ АРХЕОГРАФІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
НА ПІВДНІ УКРАЇНИ (кінець 20-х - середина 50-х рр. ХІХ ст.)
2.1. Передумови виникнення археографічної діяльності на півдні України
Розглядаючи розвиток історичної науки у межах Російській імперії як певної системи, можна твердити, що становлення історичного краєзнавства, в тому числі й археографії, на півдні України значною мірою розвивалось під впливом загальних процесів, що насамперед відбувались у її столицях.
Перші думки про необхідність видання писемних джерел зародились в імперії під час бурхливих перетворень доби Петра І. Першим з російських археографів, який започаткував до видання оповідні тексти. був В.М.Татищев (1686-1750). У другій половині XVIII ст. археографічна робота провадилась в ПАН, а також у Московському архіві колегії іноземних справ (М.М.Бантиш-Каменський, Г.-Ф.Міллер). Якщо до 70-х рр. XVIII ст. публікували в основному літописи, то відтоді М.І.Новиков (1744-1810) розпочав публікувати документальний матеріал. На думку П.Г.Софінова, публікація писемних пам'яток у Росії стала відповіддю на практичні вимоги історичної науки, що розвивалась [1753,65]. Провінційна історіографія тоді ще не "доросла" до археографічної діяльності. За слушним спостереженням російської дослідниці О.О.Севастьянової, історичні твори, що з'являлись тоді, за походженням можна поділити на три групи: городові літописці; топографічні описи та авторські твори [1731].
У першій половині ХІХ ст. ситуація значно змінилась. Активізація пошукової роботи відбувалась на початку століття, зокрема завдяки зусиллями новгородського архієпископа (згодом київського митрополита) Євгенія Болховітінова та створеної у 1811 р. "Комісії друкування державних грамот і договорів" при МГАМІС. Архівна евристика й едиційна діяльність особливо зросли після Вітчизняної війни 1812 р., яка сприяла зростанню патріотизму і значному збільшенню інтересу до минулого російської держави. В умовах нових вимог будь-який твір потребував документальної бази. Слушним є вислів видатного російського історика (і археографа) першої чверті ХІХ ст. М.М.Карамзіна: "Якщо б всі матеріали було у нас зібрано, видано, очищене критикою, то мені б залишалось лише посилатись; але коли більша частина їх у рукописах, у темряві, коли ледве дещо оброблено, пояснено, узгоджено - треба озброїтись терпінням" [1539,ХХIV]. Крім М.М.Карамзіна і МГАМІС, активно археографією займалось ще МТІСР.
Важливим є спостереження того ж П.Г.Софінова, який відзначив, що якщо у першій чверті ХІХ ст. уряд лише санкціонував археографічну діяльність осіб і деяких наукових товариств, то з 30-х рр. він почав контролювати цей процес, намагаючись спрямовувати видання документів у певне річище [1753,68-69]. Тоді ж центр археографії перемістився з Москви до Петербурга у зв'язку зі створенням і діяльністю ПАК.
Виникнення у 1834 р. при міністерстві народної освіти ПАК було наслідком роботи започаткованої 1829 р. Археографічної експедиції, заснованої ПАН. Того ж року були затверджені "Правила Комісії для видання зібраних Археографічною експедицією актів". Уже незабаром вийшли друком такі серійні виданя, як "Акты, собранные в библиотеках и архивах Российской империи археографической експедициею..." (4 томи, 1836), "Акты юридические или собрание форм старинного делопроизводства" (1838), "Акты, относящиеся до юридического быта древней России" (3 томи, 1857-1884), "Акты исторические" (5томів, 1841-1842), "Дополнения к Актам историческим" (12 томів, 1846-1872), "Акты, относящиеся к истории Западной России" (5 томів, 1846-1853), "Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России" (15 томів, 1863-1892). Було опубліковано величезну кількість документів з історії Росії, України, Білорусії, Прибалтики переважно ХІІІ-XVII ст. ПАК зайнялось і систематичним виданням руських літописів. У 1837 р. було затверджено правила видання "Полного собрания русских летописей" (п'ять перших томів вийшли друком у 1841-1851 рр.). Також одним із завдань ПАК було видання джерел, написаних іноземними мовами. Внаслідок закордонних подорожей з'явились такі виданя, як "Акты исторические, относящиеся к России, извлеченные из иностранных архивов и библотек, изданные А.И.Тургеневым" (2 томи, 1841-1842), "Дополнения к Актам историческим, относящимся к России. Собранные в иностранных архивах и библиотеках" (1848), "Памятники дипломатических сношений древней России с державами иностранными" (10 тт, 1851-1871). Діяльність ПАК призвело врешті і до заснування археографічних комісій у Вільні (1842) та Києві (1843). Відзначимо, що з виникненням КАК в історіографії традиційно пов'язують становлення археографії в Україні.
Отже, у першій половині ХІХ ст. зібрання й видання писемних джерел набуло великого розмаху, зосередившись у руках особливих державних комісій. Коло опублікованих джерел значно розширилось. Крім літописів та інших наративних джерел, широко видавали різноманітні акти публічного і приватного характеру, а також мемуари і записки іноземців про Росію. Основним типом публікації історичних документів стають багатотомні зібрання, які видавали протягом тривалого часу.
У зв'язку з виданням численних і різноманітних історичних джерел виникло питання про створення правил публікації того чи іншого виду історичних матеріалів, що стимулювало розвиток таких спеціальних історичних дисциплін, як палеографія, дипломатика, сфрагістика та ін. В архівній справі провадиться упорядкування, збереження й опису документів. Вперше з'являються друковані описи рукописних зібрань, складені спеціалістами.
Безсумнівно загальний напрямок історіографії мав тенденційний характер: збирали і вивчали історичні джерела, що мали показати велич російської держави та її правителів, а також православної церкви. Тому основна увага видавців історичних документів була спрямована на політичну і церковну історію. Спроби видання матеріалів, що могли скомпрометувати самодержавство, відразу переслідувались. Показовим тут є приклад з виданням записок анг