розділ 2
вибір напрямів досліджень, матеріал і методи виконання роботи
Робота виконувалась протягом 1997–2004 рр. на кафедрі терапії та клінічної
діагностики Білоцерківського державного аграрного університету. Частина
досліджень проводилася в Інституті експериментальної та клінічної ветеринарної
медицини (м. Харків), Інституті епізоотології УААН (м. Рівне), Вітебській
ордена „Знак Почета” державній академії ветеринарної медицини (Республіка
Бєларусь). Гістологічні дослідження виконувались на кафедрі патанатомії та
ветеринарно-санітарної експертизи Білоцерківського державного аграрного
університету та в лабораторії патоморфології Інституту епізоотології УААН (м.
Рівне).
Дослідна частина роботи виконувалася в кінних заводах України:
Олександрійському, Деркульському, Онуфріївському, Новоолександрівському,
Ягільницькому, приватному кінному заводі „Інкопмарк” м. Кіровоград та племінних
фермах: ДП „Навчально-дослідне господарство Білоцерківського ДАУ” (м. Біла
Церква), СТОВ „Ківшовате” Таращанського району, СРОВ „Храпачі” Білоцерківського
району Київської області, СТОВ „Нагірна” Жашківського району, СТОВ „Виноград”
Лисянського району Черкаської області, племінному обґєднанні „Компаніївка”
Кіровоградської області, приватній конефермі м. Луцька, Київському державному
іподромі та тваринах приватних осіб. Обґєктом досліджень були конематки віком
від 3 до 15 років, жеребці – від 1 до 20 років, лошата і молодняк коней – від
народження до 2-річного віку чистокровної та української верхової, орловської
та російської рисистої, тракененської, російської ваговозної та аборигенної
порід.
У зв’язку з фізіологічними особливостями розміщення печінки у коней для її
дослідження практично недоступними є загальноклінічні методи. Тому на перший
план виступають спеціальні, серед яких основне місце відводиться біохімічному
дослідженню крові. На основі біохімічних тестів можна визначити функціональний
стан гепатоцитів і виявити ураження печінки. Проте, у ветеринарній гепатології,
особливо це стосується конярства, відсутні інформативні методи діагностики
патології печінки, не розроблені діагностичні критерії найбільш показових
біохімічних тестів. Тому перший етап нашої дослідної роботи полягав у вивченні
видових особливостей показників функціонального стану печінки у клінічно
здорових коней різних порід, віку та фізіологічного стану (рис. 2.1).
Оскільки стан кінного поголів’я залежить в першу чергу від здоров’я
кобил-матерів, то саме біохімічний моніторинг гепатобіліарної системи у них і
був об’єктом наших досліджень. Для виконання дослідної роботи відібрали
глибокожеребних конематок, починаючи з 8–9-го місяця вагітності, оскільки в цей
період жеребності інтенсивно росте плід. Тварин досліджували клінічно
(визначали загальний стан, колір видимих слизових оболонок, частоту пульсу та
дихання, проводили термометрію та поштовхову пальпацію ділянки печінки,
проводили термометрію). Кров у кобил відбирали на 8–9-му, 10 і 11-му місяцях
жеребності, в першу декаду після пологів та через місяць після них.
Досліджували стан гемопоезу: визначали загальну кількість еритроцитів і
лейкоцитів (пробірочним методом), величину гематокриту (мікрометодом у
модифікації Й. Тодорова), уміст гемоглобіну (геміглобінціанідним методом)
лейкограму виводили за Філіпченком, розраховували вміст гемоглобіну в
еритроциті (ВГЕ), середній обґєм еритроцитів (СОЕ) [218]. Кислотну
резистентність еритроцитів визначали за методом А.І. Терського та І.І.
Гітельзона [430], їх популяційний склад – методом фракціонування у градієнті
густини сахарози за методом І. Сизової [431].
Білоксинтезувальну функцію печінки вивчали за рівнем у сироватці крові
загального білка (рефрактометрично), його фракцій – нефелометричним
(турбідиметричним) методом, а також сулемової, формолової і з міді сульфатом
коагуляційних (колоїдно-осадових) проб [226].
Вуглеводну функцію печінки досліджували за вмістом у крові глюкози
(ортотолуїдиновим методом); ліпідну – за рівнем у сироватці крові холестеролу
(метод Златкіс-Зака); білірубіносинтезувальну – за умістом загального та
конґюгованого білірубіну методом Єндрашика і Грофа (1939) у модифікації В.І.
Левченка і В.В. Влізла (1987). Детоксикаційну функцію визначали за кількістю у
крові сечовини (кольоровою реакцією з діацетилмонооксимом);
креатиніноутворювальну – шляхом визначення в сироватці крові креатиніну
(кольоровою реакцією Яффе – метод Поппера). Функціональний стан і структуру
мембран гепатоцитів оцінювали за активністю в сироватці крові аспарагінової
(АСТ) та аланінової (АЛТ) амінотрансфераз (метод Рейтмана і Френкеля);
холінестерази (ХЕ) – з використанням ацетилхолінхлориду;
гамма-глутамілтрансферази (ГГТ) – реакцією з б-г-глутаміл-4-нітроаланіном
(метод Szasz). Стан амілолітичної функції підшлункової залози оцінювали за
активністю альфа-амілази (метод Каравея).
У подальшому вищеперераховані дослідження проводилися у лошат з дня народження
і до річного віку. Кров у лошат відбирали на 1-й, 5-, 10-, 20- та 30-й дні
життя та в 3-х, 6-ти, 9-ти- і в 12-місячному віці. Стан еритроцитопоезу у них
оцінювали за їх кислотною резистентністю та популяційним складом. Крім того, в
крові визначали вміст гемоглобіну, підраховували індекси “червоної крові” –
колірний показник (КП), вміст гемоглобіну в еритроциті (ВГЕ) та середній обґєм
еритроцита (СОЕ). Дослідну роботу виконували на тваринах української верхової
та тракененської порід.
Стан гепатобіліарної системи оцінювали за показниками