РОЗДІЛ 2
Психолого-педагогічні засади формування
усного діалогічного мовлення
Мовленнєва діяльність цікавить представників різних галузей наук. Лінгвісти
досліджують продукт мовленнєвої діяльності, психологи – процес цієї діяльності,
фізіологи – механізми її здійснення, психолінгвісти, за словами О.О.Леонтьєва,
розкривають співвідношення одиниць мови з механізмами і формами здійснення
мовленнєвої діяльності.
Між психологією і лінгвістикою утворилося свого роду історичне розмежування
предмета дослідження: психологія вивчає процеси говоріння, мовлення і лише
постільки займається мовою, оскільки її “онтологія проявляється у цих процесах;
лінгвістика вивчає мову як систему, трактує її в матеріальному (система
мовленнєвих навичок) або в ідеальному аспекті, не цікавлячись реалізацією цієї
системи” [158, 11].
Психологія розглядає різні аспекти діалогічного мовлення як особливого роду
людської діяльності та його соціально-змістову характеристику. Не маючи
можливості та й потреби висвітлити багатогранність питань, що торкаються усіх
психологічних властивостей мовлення, обмежимося короткою характеристикою тих,
які, на наш погляд, безпосередньо стосуються підвищення ефективності навчання
діалогічного мовлення. Мовлення людини є “складовою частиною її діяльності,
воно дозволяє пізнавати світ і спілкуватися з людьми” [91, 13]. У процесі
мовленнєвої діяльності комуніканти переслідують різну мету. Мовленнєву дію,
спрямовану на досягнення конкретної мети, можна ототожнювати з висловлюванням.
Суть процесу походження мовленнєвого висловлювання полягає в переході від
думки, яка реалізується через мову, до мовлення. Психологи розглядають
діалогічне мовленнєве спілкування як особливий вид мовленнєвої діяльності.
Передумовою будь-якого висловлювання є його мотивація. Відомий психолог
О.О.Леонтьєв вказує на те, що мета і мотив стимулюють, спонукають до мовлення,
визначають зміст мовлення і його форму. Адже діяльність – зазначає вчений –
характеризується певним мотивом і певною метою. “Все, що ми говоримо у
повсякденному житті, ми говоримо чомусь (мотив) і для чогось (мета). По суті,
за певними мотивом, метою та обставинами діяльності ми не можемо не сказати
сказаного” [91, 155].
У кожному слові людського мовлення поруч із його значенням наявний такий
компонент, як афектно-емоційне забарвлення. Поява емоційності “диктується не
стільки комунікативними потребами, скільки емоційним станом мовця, його
намірами, а також емоційною ситуацією у вузькому й широкому значенні цього
слова: у вузькому значенні – ситуацією конкретного мовленнєвого спілкування, у
широкому – соціальною ситуацією в мовному суспільстві” [356, 61].
У зв’язку зі сказаним робимо висновок, що для дослідження психологічних
передумов формування мовленнєвих умінь і навичок у діалозі потребують свого
висвітлення такі питання, як: 1) мовлення як вид діяльності, 2) взаємозв’язок
мовлення і мислення, 3) мотиви мовленнєвої діяльності, 4) емоційний компонент
мовленнєвої діяльності. Навчанню усного діалогічного мовлення сприяють
дидактичні й методичні закономірності, принципи , методи і прийоми, які описані
в цьому розділі.
2.1. Мовлення як вид мовленнєвої діяльності
Розрізняючи два аспекти співвідношення мовленнєвого спілкування і діяльності,
будемо виходити з твердження, що генезис (процес творення й становлення)
спілкування детермінований (зумовлений) потребами практичної діяльності. Однак
діяльність не являє собою просту сукупність трудових або, скажімо, мовленнєвих
дій. Діяльність – це “організація дій, підпорядкування їх ієрархії мети. Будучи
суспільною за своїм характером, діяльність є не механічне об’єднання суми
зусиль індивідів, а цілісне, структурне утворення” [314, 152]. Поняття
діяльності – не довільно введене поняття, не просто якийсь конкретно-науковий
конструкт, що можна розуміти так або інакше за визначенням будь-якого
психолога. Воно спочатку виступає як категорія, що виходить далеко за межі
психології і пов’язує систему її понять із системою понять і категорій інших
наук, яка розкриває реальні процеси зв’язку і взаємодії особи, свідомості і
суспільства та дозволяє перейти від теоретичного аналізу на рівень конкретного
психологічного дослідження. Саме такою є ця категорія у психологічній теорії
діяльності.
Здійснення розвинутої діяльності можливе тільки в поєднанні, що визначає її
соціальний характер. А це передбачає участь спілкування у здійсненні розвинутої
діяльності. Спілкування визначається О.О.Леонтьєвим як діяльність, яка
забезпечує всі інші види діяльності. Стосовно до них мовленнєве спілкування має
базовий характер. Саме мовлення О.М.Леонтьєв розглядає як один із видів,
правда, досить своєрідний, “загальнолюдської діяльності” [162]. Однак
спілкування – (відносно) самостійна діяльність, яка має свої мотиви, мету,
засоби, структуру тощо. Визначаючи спілкування одним із видів діяльності,
бачимо, що психологічна теорія діяльності може бути успішно застосована й до
аналізу спілкування. Більше того, не ставлячи під сумнів базові положення цієї
теорії, стверджуємо можливість подальшого розвитку і збагачення її
концептуального апарату та психологічного змісту. Однак для такого “розвитку і
взагалі для глибокого наукового аналізу діяльності (включаючи спілкування)
необхідно чітко диференціювати й відмежовувати уживані поняття… Тільки за умови
дотримання цих умов можна говорити про наукову теорію спілкування й діяльності”
[155, 132].
Діяльність спілкування – це, власне, “використання мовленнєвої діяльності для
здійснення соціальної або особистої взаємодії” [314, 153].
О.О.Леонтьєв відзначає, що “під мовленнєвою діяльністю по
- Київ+380960830922