РОЗДІЛ 2
ҐРУНТОВІ ВОДОРОСТІ ПРИРОДНИХ ЛІСІВ
В зоні поширення справжніх степів (різнотравно-типчаково-ковилових і
типчаково-ковилових) природні лісові масиви поширені у долинах річок і
яружно-балкових системах. Саме долинами і балкам ліси проникають на південь,
далеко за межі лісової зони. Байрачні і долинні ліси південного сходу України
детально досліджені О.Л. Бельгардом і описані у монографії «Лесная
растительность юго-востока Украины» [267]. Вони характеризуються значним
різноманіттям, спричиненим різнорідністю екотопів долин і балок. Відомо, що
ґрунтовий біоценоз (едафон) тісно пов’язаний не лише із ґрунтом, кліматом, але
й із фітоценозом і є їх похідним. Ця єдність відповідно позначилась на
структурно-функціональних характеристиках угруповань водоростей, які є частиною
ґрунтових біоценозів. Для їх встановлення нами були досліджені ґрунтові
водорості природних лісів основних геоморфологічних елементів
долинно-терасового, привододільно-балкового і придолинно-балочного ландшафтів.
2.1. Долинні лісові біогеоценози Степового Придніпров’я
Найчастіше на території поширення справжніх степів ліси ростуть в заплавах
річок. Особливостям формування заплави особливу увагу приділяв В.Р. Вільямс
[348], підкреслюючи її шаруватість і закономірні зміни у рельєфі,
гранулометричному складі, гідрологічних умовах, спрямованих від річища вглиб
заплави. У напрямку до тераси спостерігається збільшення мулистої фракції в
гранулометричному складі ґрунтів і наближення рівня ґрунтових вод, які, як
правило, засолені. Це призводить до поширення процесів засолення в заплаві. З
точки зору ґрунтотворних процесів в заплавах степових річок переважає лучний
тип.
Склад заплавних лісів та їх структура, перш за все, визначається тривалістю
повені. В залежності від її тривалості розрізняють довгозаплавні,
середньозаплавні і короткозаплавні ліси [4, 267, 349]. Основними типами
деревостанів довгозаплавних місцезростань є топольники і вербняки. У заплавах,
де повінь триває не більше 10 діб, розвиваються своєрідні заплавні діброви, які
характеризуються більш різноманітним видовим складом. На відміну від
довгозаплавних лісів їх рослинний покрив має досить виражені риси остепніння.
Пов’язано це із зменшенням ролі чинників заплавності і алювіальності і
зростанням впливу зональних чинників.
Короткозаплавні ліси на території степової зони України знаходяться у долинах
таких річок Дніпровського басейну, як Самара, Орель, Вовча та ін.
Друга піщана тераса річкових долин в умовах степової зони завдяки специфічним
кліматичним і грунтово-гідрологічним характеристикам піщаних ґрунтів
відрізняється від місцезростань плакорного степу і забезпечує можливість
існування лісів. Найчастіше це соснові бори а також осикові, березові колки.
Дослідження проводились на Присамарському міжнародному біосферному стаціонарі
на екологічних профілях Комплексної експедиції ДНУ з охопленням основних
елементів ландшафту.
2.1.1. Заплавні ліси. Поперечний профіль, типовий для багатьох ділянок заплави
р. Самари, містить три екологічні зони: прируслову, центральну і притерасну. У
прирусловій заплаві переважають липові діброви (D’c), які у напрямку до
центральної заплави змінюються складними липово-ясеневими дібровами (D’ac). У
центральній заплаві звичайно переважає комплекс берестово-ясеневих та
в’язово-ясеневих дібров (D’n), які в умовах притерасної зони змінюються
фрагментами своєрідних берестово-чорнокленових дубняків (E’) на тлі
солонцюватих і осолончакованих лучних просторів [4]. Біля підніжжя другої
піщаної тераси нерідко формуються вільшняки з рядом північних, не властивих
степовій зоні, елементів (D’n3 - D’n5). Всі типи лісів, що входять до ряду
D’ac, - лісові моноценози з ознаками остепніння у свіжуватих умовах; олуговіння
– у свіжих і вологуватих; заболочування – у вологих типах.
Відомості про ґрунтові водорості лісів річкових заплав степової зони України
дуже обмежені [19, 20]. Практично не досліджені вони і в інших регіонах
України. Відомо лише 35 видів водоростей [197] для лісостепової зони в
тополево-кленово-березових лісах у заплаві р. Псел із 336 видів, які
зустрічаються в різних типах лісу цього регіону у цілому.
2.1.1.1. Діброви. Водоростеві угруповання вивчали у свіжій липово-ясеневій
(Dac2) діброві (р-н с. Андріївка, профіль І) і свіжуватій берестово-ясеневій
(Dn1-2) діброві (р-н с. Кочеріжки, профіль ІІ).
Свіжа липово-ясенева діброва із зірочником, розташована в центральній частині
заплави. Зімкнутість крон деревостану – 0,8-0,9. Підріст і підлісок складається
передусім із клену польового і, обмежено, бересклету європейського, який в
умовах центральної заплави набуває повзучої форми. Типологічна формула:
Трав’яний покрив 50-60% і складається із зірочника ланцетовидного (Stellaria
holostea L.), бугили лісової (Anthriscus sylvestris (L.) Hoffm.), розхідника
звичайного (Glechoma hederacea L.), кропиви дводомної (Urtica dioica L.) та ін.
Підстилка двошарова, з перевагою опаду дуба, міцністю до 2 см. Ґрунт заплавний
лучно-лісовий, середньогумусний, суглинистий на алювіальних відкладах [350].
Вміст гумусу у шарі 0…5 см - 9,04 %, рН водяної витяжки - 6,1, сухий залишок
становить - 0,203 %. Зволоження атмосферно-ґрунтове, ґрунтові води на глибині
3,65 м.
Свіжувата берестово-ясенева діброва із грястицею розташована в центральній
частині заплави на покатому підйомі до другої тераси. Зімкнутість крон
деревостану – 0,8. Підлісок складається із клену польового, клену татарського,
ширше розповсюджений бересклет європейський. Типологічна формула:
В трав’яному покриві,
- Київ+380960830922