РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РИНКОВИХ ВІДНОСИН В АПК
ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ В ПРОМИСЛОВОМУ САДІВНИЦТВІ
2.1. Формування ринкових відносин в агропромисловому
комплексі та їх особливості в садівництві
Перехід до ринкових відносин в АПК зумовлюється об’єктивними причинами,
оскільки адміністративно-планова система протягом тривалого часу була
неефективною, особливо стосовно використання наявного природно-економічного
потенціалу аграрної сфери. Витратний механізм такої економіки не забезпечував
виробництво конкурентоспроможної продукції як на світовому, так і внутрішньому
ринках. Однією з надто характерних особливостей колишньої системи був постійний
дисбаланс між платоспроможним попитом і наявною товарною масою. Повсякчас
виникав дефіцит то одних, то інших видів продукції. За монопольної державної
власності на засоби виробництва здебільшого не було реального господаря
виробництва, а кооперативна власність у сільському господарстві була по суті
державною. Звідси вкрай недостатньо використовувався такий важливий чинник
організації високоефективного виробництва, як приватна ініціатива.
Досвід багатьох країн світу показує, що подолати економічну кризу і створити
ефективну економіку без переходу до ринкових відносин неможливо, тому
впровадження таких засад стало реальною необхідністю для успішного вирішення
гострих проблем економіки. Ринкова економіка в розвинених країнах світу
забезпечила вищий рівень розвитку аграрного сектору порівняно з плановою [64,
с. 257].
Головною умовою переходу до ринкових відносин є утвердження приватної
власності, економічної свободи громадян і створення на цій основі ефективних
господарських виробничих структур, спроможних забезпечити динамічний розвиток
усіх галузей сільського господарства і достатній життєвий рівень громадян.
Ринок є визначним досягненням людської цивілізації, він розвивався єволюційно,
постійно удосконалюючись. Відомі економічні школи - кейнсіанство і монетаризм
по-різному підходять до сутності ринку. Монетаризм стверджує, що ринок, як
економічна система, має самодостатнє конкурентне середовище. Це дозволяє йому
забезпечувати високу макроекономічну стабільність. Кейнсіанство, навпаки,
вважає систему вільного ринку недостатньо життєздатною, оскільки в ній
відсутній механізм економічної стабілізації [65, c. 320]. В основу теорії Дж.
Кейнса покладено циклічне державне регулювання, яке сприяє розширенню сукупного
попиту в період спаду виробництва та його обмеженню на фазі підйому [66, c.
15].
Формування ринкових відносин у сільському господарстві України є фактично
другою спробою в історії держави. Вони широко функціонували в період
проголошення нової економічної політики на початку 20-х років минулого
століття. Ця політика поширювалась не тільки на селянське господарство, а й на
державні сільськогосподарські підприємства (держгоспи). Однак відродження
ринкових відносин у межах існуючої на той час ідеології розглядалось як
вимушена необхідність, а отже – як тимчасове явище.
Ефективним елементом ринкових відносин на ту пору в сільському господарстві
була оренда, яку почали впроваджувати у 1922 році. Земельний кодекс того часу
визначав строки оренди; дозволялась оренда такої кількості землі, яку міг
обробляти орендар силами своєї сім'ї. У 1925 році строк оренди землі був
збільшений до 12 років, і можна було використовувати найманих робітників для
роботи на орендованій землі. Однак розвиток ринкових відносин був призупинений
через протиріччя з адміністративно-плановою системою, проти якої виступали
окремі державні діячі. У 1927 році постановою XV з'їзду ВКП(б) запроваджувалось
обмеження ринкових відносин у сільському господарстві, а в 1930 році
законодавчо була заборонена оренда землі.
У кінці 50-х і на початку 60-х років деякими господарствами здійснювалися
спроби використовувати окремі елементи ринкових відносин (договірна форма
організації праці, залежність оплати праці від кінцевого результату тощо). Але
нові форми господарювання не прижилися з причин несприйнятливості чинного на
той час господарського механізму до прогресивних форм організації трудової
діяльності. Волюнтаристські методи керівництва ставили жорсткі перепони проявам
самостійності та ініціативи з боку виробничих колективів.
Відновлення суспільного життя, початого з періоду перебудови в кінці 80-х
років, відкрило шлях до розвитку ринкових відносин у сільському господарстві. В
економічній літературі того часу велось багато дискусій відносно протиставлення
плану й ринку. На думку багатьох авторів, це носило не науковий, а
кон’юнктурний характер [67, 68]. Наголос робився на розвиток вертикальних, а не
горизонтальних зв’язків. Насправді, навпаки, розрив вертикальних і розвиток
горизонтальних зв'язків підвищують значення обгрунтованої планової діяльності
виробничих одиниць [69]. Ринок, як показує світовий досвід, може ефективно
функціонувати тільки в цілісному контексті компетентного державного регулювання
економікою [70, с. 11; 71, с. 16; 72, с. 32].
Слід зазначити, що державна політика централізованого планування стосовно
розвитку аграрного сектору економіки була, як стверджує академік І.І.Лукінов,
“... неконструктивною, сковувала ініціативу та економічні інтереси селян
диктаторським режимом з верху до низу” [73, с. 50].
У перші роки політичної незалежності України верх взяли погляди, які фактично
заперечували економічне регулювання й підтримку сільського господарства
державою, цілковито відстоювали атрибути вільного ринку. Частина науковців і
урядовців у той час схилялися до розуміння про всесильність ринку, і тому
відстоювали аргументацію повного невтру
- Київ+380960830922