розділ 2. 3. “Суспільство за даними гомерівських поем” присвячено аналізу
даних, що містяться в “Іліаді” та “Одіссеї”. Попри всю своєрідність (реальність
ніби в призмі переломлюється у свідомості поета), безумовним достоїнством цих
поем є те, що вони “говорять” з нами живою мовою. З епосу цілком певно
проступає перехідний характер епохи: перед нами не общинно-родовий лад, не
егалітарне суспільство; але перед нами ще й не лад державний, не суспільство
диференційоване. Рівень розвитку, який проступає в “Іліаді” та “Одіссеї”,
цілком певно свідчить про те, що гомерівське суспільство відійшло від
колективістських принципів. У гомерівську добу могла існувати якщо й не родова
власність на землю та інші види майна, то принаймні її пережитки, у тому числі
й у сфері ментальній, в утриманні колективною свідомістю уже затемнених новими
порядками спогадів про належність землі всьому загалові — як основного засобу
виробництва, як властивого джерела самого життя усієї общини. Наприкінці
“темних віків” термін поліс означав поселення, яке виступає в ролі господарчого
та управлінського центру для споріднених родів, фратрій, та навіть філ. У
свідомості тогочасних греків саме це поселення не відділяється чітко від його
мешканців, а отже поліс може бути зрозумілим і як община, що сформовується в
його межах і усвідомлює свою єдність на ментальному рівні — через, у тому
числі, й віддачу себе під покровительство загальнополісного божества.
Успіхи господарювання, підвищення ефективності індивідуальної праці призводять
до посилення та зміцнення окремих ойкосів. Теоретично вони залишалися рівними,
але в дійсності в їхні ряди вже проникло майнове та суспільне розшарування.
Початок виділення аристократії, засвідчене непрямо археологічними джерелами в
геометричний період, конкретизується у поемах Гомера. Її репрезентують
басілевси, глави найбільших сімей, нащадки героїв, що уособлюють славу та силу
всього общинного колективу. Значні людські та матеріальні ресурси, якими
розпоряджалися аристократи, дозволяли їм відігравати суттєву роль у вирішенні
загальнообщинних проблем, найголовнішою з яких стає проблема війни. В умовах
відсутності регулярного війська, військова вправність досягалася постійними
тренуваннями у вільний час, який забезпечувався особистим багатством чи
поміркованістю у запитах. Не дивно тому, що в подальшому в Греції розів’ється
справжній культ “схоле”, “дозвілля” — символу свободи та достатку. Багатство
знаті, її особлива роль у справах війни обумовлювали та морально виправдовували
претензії аристократів на домінування в общині.
Підбиваючи підсумки, можна сказати, що гомерівське суспільство має дійсно
перехідний характер. Загибель палаців призвела до вивільнення з-під їх гнітючої
опіки патріархальної моногамної сім’ї, в рамках якої міцніє приватна власність
та приватна ініціатива. Зміни в формах господарювання, поряд з іншими
обставинами, унеможливлюють реставрацію територіальної, централізованої,
монархічної держави. Центр ваги в історичному розвитку переміщується на
невеличкі, ізольовані одна від одної, сільські в своїй масі общини-поліси, які
виконують дві найважливіші функції: захисту землі та населення і регулювання
внутрішньообщинних відносин. Остаточне ж оформлення полісів як основного
феномену античної еллінської цивілізації завершиться вже в наступний, архаїчний
період, у тому числі й через обєднання роз’єднаних до тоді поселень Аттики
довкола Афін, — через сінойкізм.
У підрозділі 2. 4. “Сінойкізм Тесея” досліджуються процеси сінойкізму, що
призвели в кінцевому рахунку до сформування афінського поліса (поліса не в
розумінні міста-держави, але общини-держави, що співпадає з громадянським
колективом).
Протогеометричний стиль кераміки в Афінах непрямо свідчить про можливість
початку обєднання Аттики довкола Афін, але процеси сінойкізму тривають упродовж
всього геометричного періоду, аж до 700 р. включно. Наприкінці ІХ — у середині
VІІІ ст. до Р. Х. Афіни стали, як це випливає з археологічних та писемних
джерел, центром ремесничого виробництва та обміну, центром споживання, а
значить і центром тяжіння для знаті та найбільш підприємливих, ініціативних
вихідців з простонароддя, демосу всієї Аттики. Афіни, таким чином, поступово
перетворюються з родового поселення на (прото)місто.
Паралельно йшло й об’єднання общин Аттики довкола афінського Акрополю, зселення
їх до одного центру — властивий сінойкізм, який у традиції пов’язується з
іменем Тесея. Ідеологічним обгрунтуванням утворюваної загальноаттичної общини
виступала релігія. Сінойковані культи спрямовувалися на релігійне оформення
єдності співобщинників, акцентування ролі Афін як центру всієї общини — у святі
Панафіней на ментальному рівні долалася роздрібненість Аттики, община
сакралізувалася й отримувала релігійний raison d’кtre в святкових ритуалах і
встановлених церемоніях.
В числі перших кроків по утворенню афінської общини-полісу була здійснена
спроба створення і нової системи влади, через досягнення певного
суспільно-політичного компромісу — адже утворення поліса це завжди результат
такого компромісу. Проте реальна влада після сінойкізму VIII ст. до Р. Х.
зосередилася в руках родової знаті. Це знаходить підтвердження в археологічних
джерелах, особливо в організації некрополів цієї доби, яка, на думку деяких
дослідників, свідчить про те, що похоронний обряд був формою самовираження
еліти, забезпечуваної монополією агатой на доступ до життєво важливих ресурсів,
у першу чергу — до землі.
Таким чином, розвиток Аттики впродовж “темних віків” та на початку архаїчного
періоду знаменувався поступовим визріванням передумов для утворення аф
- Київ+380960830922