РОЗДІЛ 2
ЦІННІСНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІ В УМОВАХ „ГОСТРОГО” КОНФЛІКТУ ЦІННОСТЕЙ
2.1. Молодь як об’єкт аксіологічного соціально-філософського аналізу
Поняття «покоління» міждисциплінарне (антропологія, демографія, етнографія,
право, історія, філософія, соціологія), різні суспільні і гуманітарні науки
наповняли його різним змістом. У ХЙХ столітті проблема поколінь і їх взаємин
вперше стають предметом соціальної філософії. При цьому виділяються дві
орієнтації. Перша - позитивістсько-натуралістична, її представники - О. Конт і
Д. Милль. Друга - романтично-гуманітарна. Її дотримували В. Дільтей, О. Лоренц,
Х . Ортега-і-Гассет.
Позитивістсько – натуралістична орієнтація прагнула виділити структурні аспекти
спільності поколінь, локалізувати її в часі і надати терміну
просторово-хронологічну визначеність.
О. Конт, який стояв у витоків позитивістської лінії, підкреслював передусім
природну закономірність послідовності і зміни поколінь, обумовлену обмеженістю
людського життя. О. Конт не визначав термін «покоління», але підкреслював, що
кількісно визначена тривалість життя позначається і на еволюції соціальних
явищ. Цю лінію продовжує Д. Мілль, що підкреслює, що всі історичні зміни прямо
чи побічно зв'язані зі зміною поколінь. Він підкреслює наступність і
співіснування поколінь: у суспільстві всі віки перемішані, а всі переходи
поступові; покоління не випливають один за одним, як на генеалогічному древі, а
співіснують і взаємодіють [396, с. 29].
Німецький статистик Г. Рюмелін вводить кількісне поняття довжини покоління,
визначаючи її як середню вікової різниці між батьками і дітьми у визначений
період. При цьому з'ясувалося, що довжина покоління неоднакова в різних країнах
і залежить від середньої тривалості життя, народжуваності й інших факторів. А
це, у свою чергу, впливає на темп історичних змін [68, с. 126].
На противагу цьому напрямку німецькі романтики звернули особливу увагу на
духовну спільність. В. Дільтей підкреслює, що покоління - не тільки визначений
тимчасовий інтервал, рівний приблизно тридцяти рокам, але і духовна спільність
людей, що виросли в той самий час і життєвий світ яких сформувався під впливом
тих самих історичних подій. Характеризуючи покоління, Х. Ортега-і-Гассет
намагався «очистити» його як від біологічних джерел, так і від властивого
романтикам індивідуалізму. Покоління, за його словами, не просто група видатних
особистостей, а свого роду «динамічний компроміс між масою й індивідом», якісно
нова інтегруюча сила, без якої немає суб'єкта історичної діяльності [299, с.
40]. Перша спроба розгорнутого аналізу поняття покоління і пов'язаних з ним
проблем була почата в 1928 році німецьким соціологом К. Маннхеймом у роботі
«Проблема поколінь». Він починає із зіставлення позитивістської і
романтично-історичної постановки проблеми. Перша підкреслює біологічні і
хронологічні детермінанти вікової спільності і намагається знайти загальний
закон, що виражає ритм історичного розвитку. Друга підкреслює внутрішні,
духовні сили історичного процесу, вбачаючи в зміні поколінь прояв «духу часу».
Чи можна сполучити ці підходи? К. Маннхейм вважає, що можна. Зміна поколінь -
універсальний процес, заснований на біологічному ритмі людського життя,
унаслідок якого: у культурному процесі з'являються нові учасники, тоді, як
старі учасники цього процесу поступово зникають; члени будь-якого даного
покоління можуть брати участь тільки в хронологічно обмеженому відрізку
історичного процесу; тому необхідно постійно передавати накопичену культурну
спадщину; перехід від покоління до покоління є послідовний процес. К.Маннхейм
намагався виробити методологічні настанови «підходу поколінь» до історії
духовної культури. Феномен поколінь - писав він, - є одним з головних факторів,
що сприяють зародженню динаміки історичного розвитку в області культури. З його
погляду, покоління при сприятливих умовах виробляє свій власний «стиль
мислення», що істотно відрізняється від «стилю мислення» інших поколінь і
служить вихідним моментом у всій діяльності даного покоління в сфері культури й
ідеології [274, с. 443].
Необхідність розмежування різних поколінь, за К. Маннхеймом, обумовлюється
наступними обставинами. У вивченні історії духовної культури ми не можемо
ступити ні кроку, якщо не будемо постійно і у кожному конкретному випадку
«датувати» результати діяльності людини в цій області визначеним історичним
періодом. Якщо продовжити цей аналіз, то неминуче постає проблема поколінь,
тому що навіть у межах того самого періоду можна розмежувати результати
діяльності старших і молодших поколінь. Покоління в такому випадку виступають
як «конкретні групи», що відрізняються визначеним «стилем мислення». Історія
суспільного пізнання з'являється як послідовна зміна різних «стилів мислення»,
що збігаються зі зміною поколінь їхніх творців [247, с. 441].
Спроби зрозуміти роль молоді в індустріальному суспільстві приводять до гострої
дискусії з проблем молодіжної культури. Вона починалася констатацією факту, що
в розвитому суспільстві перехідна фаза від дитячого до дорослого стану полягає
не в деякому обряді (як у примітивних суспільствах), а стала більш складною.
Родина більше не виконує необхідні функції соціалізації з підготовки і
проведення юнацтва у велике життя [234, с. 37].
Вже в роботах учених Чикагської школи в 1920-30 роках розглядаються проблеми
контролю за поведінкою молоді в умовах урбанізації й економічної кризи.
Формуються поняття молодіжної девіантної культури. Як уже відзначалося, уперше
поняття «культура юних» виділяється Т. Парсонсом і асоціюється з розвитком
юнацьких опозиційних цінностей стосов
- Київ+380960830922