ГЛАВА ІІ
ЕТНОКУЛЬТУРНІ ВИМІРИ ХРИСТИЯНСЬКОЇ АПОФАТИКИ (УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИЙ КОНТЕКСТ)
2.1. А р х е т и п і ч н а і н т е р п р е т а ц і я с и м в о л і ч н о ї ф о
р - м и б у т т я. Вибраний ракурс спонукає нас розглядати проблему з точки
зору такого світогляду, згідно з якими матеріальний світ – лише символ
ідеального світу. Через те видиме є нічим іншим, як символом, що спроможний
передати сутність небаченого, ідеального. Таким засобом узагальнення
предметно-чуттєвого буття у світовій культурі та мистецтві виступає образ
Героя, яким він уявляється внутрішньому зорові реципієнта. Він містить у
згорнутому вигляді багатоманітність смислів, інтелектуальну канву, на основі
якої окреслюється система світобудови. У Героєві поєднується земний світ людини
з піднесеним, у якому втілена найдосконаліша реальність і єдність з Богом. У
художній інтерпретації роль Героя має непересічне значення у формуванні
своєрідності культури того чи іншого народу, у тому числі і українського. Адже
життя кожного народу проявляється в специфічних, тільки для нього притаманних
формах, які й знаходять свій вираз у мистецтві та віруваннях. Отже, образ Героя
є таким загальним поняттям, яке відображає універсальні властивості культури,
відношення мистецтва до об’єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку
як матеріальних, так і духовних явищ. У ньому виражений моральний стан та
культурні преференції того чи іншого етносу.
Загальновизнано, що найбільш повно проблема Героя розроблена у Грецькій
міфології (“вік героїв” (Гегель). Згідно з текстом старогрецького міфу на роль
Героя претендував нащадок безсмертного бога та смертної людини. Звідси беруть
початок чесноти і недоліки напівбога. З одного боку він наділявся надлюдською
силою і можливостями її впровадження, з іншого – був обмежений колом простору,
у якому володарює всесильний час. Так Герой потрапляє в трагічне протиріччя:
маючи вдачу смертного, він безуспішно прагне ствердити себе в людському світі,
силкуючись доторкнутись до безсмертя, куди шлях відкрито тільки богам.
Коли заходить мова про доленосні питання України, завжди згадують про її
географічне розташування. Нагадаємо й ми: на Півночі Київської Русі хлюпотіла
океанська хвиля, з Півдня заступали ліси. Після занепаду першої української
держави степові частини кордону виявилися “прозорими” і саме через них,
промовисто названих “Диким полем”, стали проникати завойовники. Незасвоєність
степу не лише військово, а й економічно дається взнаки аж до появи козаків,
отієї купки сміливців, які мали небачений дух свободи й велику національну
душу. “І ось ця жменька удатних, – пише Ілля Рєпін, – звичайно,
найобдарованіших людей свого часу, завдяки оцьому духу розуму (це інтелігенція
свого часу, вони здебільшого отримали освіту), посилюється до того, що не лише
захищає Європу від східних недолюдків, але й загрожує навіть їх сильній тоді
цивілізації” [270, 32-33].
За часів козацтва українська нація формується як європейська нація.
Консолідації українства в часи козаччини сприяла, головним чином, справа
освоєння степу. Степ давав можливість перемагати у відкритій боротьбі. З точки
зору військової стратегії в лісі краще уникати бою. У лісі місце для дій
партизанки з її знанням місцевості, нав’язуванням зайдам зручної для себе
ситуації і т.і. Степ докорінно змінює психологію воїна-лісовика, формує модель,
яка в глибинній своїй сутності відповідає архетипу “Змієборець”, пізніше –
архетипу Героя, а ширше – борця з будь-яким злом. Змієборець – це жива єдність
предметного образу з глибинним духовним змістом, і таке поєднання демонструє
спроможність передавати утаємничене, містичне, незриме буття.
При першому наближенні до розкриття означеної проблеми стає очевидною її
актуальність у ХХ, найбільш атеїстичному столітті. Чому? На це питання відповів
З.Фрейд. На його думку, на ідеї архетипу Змієборця базується вся військова й
політична пропаганда сучасного йому світу. Як таке розуміти? Політична та
військова пропаганда входять у компроміси з легендами стародавнього світу і
завдяки такому зануренню стає можливим показати ворога як носія світового зла,
а відтак завдяки колективному підсвідомому піднести борця до рівня казкового
героя, наділеного прометеївськими чеснотами. Особливо чітко ця парадигма
“спрацьовує” в тоталітарному суспільстві. Його провідники спочатку знаходять
ворога, потім спонукають суспільство вступити з ним у боротьбу, а самі, між
тим, умивають руки, як Понтій Пілат.
Хрестоматійним прикладом архетипу Героя в християнській іконографії вважається
Св. Юрій Змієборець. Звертаємо увагу, що сам сюжет битви Святого зі Змієм не
відповідає ідеологічним засадам церковної традиції. Церква, для якої Абсолют є
найвища константа, недосяжний ідеал, не може поставити Бога й сатану на герць,
ратоборство. Щоправда, у канонічному християнстві є традиція змієборців, але,
як правило, святі застосовують не спис. У католицькій традиції, наприклад, Св.
Франциск перемагає змія, прочитавши молитву, перехрестивши, плюнувши тощо. На
іконі ми бачимо, як спис Юрія підтримує Бог. Виходить, Бог, якого представляє
святий, як рівний б’ється з сатаною в подобі Змія. Нісенітниця з точки зору
вчення Св. Отців. Звертаємо увагу на інші деталі ікони: печера, з якої виповзає
змій, дівчина в короні, за яку, власне, і відбувається боротьба, а також її
батьки, що причаїлись у вежі. Для пояснення глибинної сутності інгредієнтів
культури методологічний апарат класичного психоаналізу “не працює”.
Фрейдизм, як ми бачили, добре пояснює пропагандистські аспекти державної
ідеології, що ж стосується феномену життя духовного, тут він пасує. На нашу
думку, обмежені
- Київ+380960830922