РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ЗАЛУЧЕННЯ
ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В ЕКОНОМІКУ РЕГІОНУ
2.1. Сутність і класифікаційна структура інвестицій
Формування механізму залучення іноземних інвестицій в економіку регіону
передбачає, перш за все, визначення економічної сутності категорії “інвестиції”
та їх класифікаційної структури, що необхідно для вибору певного типу
інвестиційної стратегії та напрямків інвестування.
Розвиток будь-якої економічної системи припускає активізацію інвестиційної
діяльності шляхом залучення додаткових ресурсів і більш ефективного
використання вже наявних. Поняття “інвестиції” – порівняно нова категорія для
української економіки. Розкриття економічної сутності даної категорії є
важливим моментом при дослідженні інвестиційних процесів, виборі оптимальної
стратегії керування ними, визначенні напрямків інвестиційної політики та
формуванні організаційно-економічного забезпечення реалізації регіональної
інвестиційної політики.
У сучасній літературі до сих пір нема чіткого визначення інвестицій як
економічної категорії, більшість визначень не відповідають сутності цього
поняття або розкривають його лише частково.
У рамках централізованої планової економіки використовувалося поняття “валові
капітальні вкладення”, під якими розумілися усі витрати на відтворення основних
фондів, включаючи витрати на їхнє повне відновлення [200]. Розробки вітчизняних
вчених ґрунтувалися в основному на господарській практиці, що існувала в
соціально-економічній системі СРСР. Інвестиційні процеси в СРСР зводилися до
відтворення основних виробничих і невиробничих фондів, а інвестиції
здійснювалися у формі централізованих капітальних вкладень. Поняття інвестицій,
інвестиційного процесу, відтворення в інвестиційній сфері розглядалися вузько і
не охоплювали весь процес відтворення, кругообіг інвестицій.
При такому підході неможливо обґрунтовано визначити параметри інвестиційного
процесу, його структурні елементи, фактори розвитку, сформувати економічний
механізм регулювання і стимулювання інвестиційного процесу. Відсутність
відповідної теоретичної бази інвестиційного процесу не дає можливості створення
концепції залучення іноземних інвестицій і керування інвестиційними процесами в
цілому.
Слід зазначити, що розгляду інвестицій як економічної категорії в радянський
період не приділялося достатньої уваги. У підручнику того періоду “Політична
економія”, виданому у 1990 р. за редакцією В.А. Медведєва, Л.І. Абалкіна й ін.,
проблема інвестицій не розглядається.
З переходом на ринкові відносини почався і процес освоєння понять ринкової
економіки. Існує кілька різних підходів до визначення категорії “інвестиції”.
Так, американські вчені-економісти С. Фішер, Р. Дорнбуш, Р. Шмалензі [295,
с.18] розглядають інвестиційні витрати як витрати на створення нових
потужностей з виробництва машин, фінансування житлового, промислового і
сільськогосподарського будівництва, а також товарних запасів. Вони виділяють
три види інвестицій:
інвестиції фірм у виробничі потужності й устаткування;
інвестиції в житлове будівництво;
фінансування зміни виробничих запасів.
Найбільш значними, на їхню думку, є інвестиції у виробничі потужності. Фірми
здійснюють інвестиції тоді, коли вони вбачають перспективи збільшення попиту на
свою продукцію, чи коли вони прагнуть одержати переваги за рахунок упровадження
більш ефективного, з погляду економії витрат, способу виробництва даного
товару. Інвестиції можуть бути пов'язані і з виробництвом нової продукції. У
поняття інвестиції ці автори не включають цінні папери, нематеріальні активи,
інтелектуальну власність і інші цінності.
Інші автори при розкритті сутності категорії інвестиції враховують можливість
здійснювати інвестування тільки в грошовій формі, при цьому крім інших форм
різних фінансових інструментів, спонукуваного і нерухомого майна,
нематеріальних активів: “інвестиції – використання грошей для одержання великих
грошей ...” [246, с.173].
Недоліком інших визначень є обмеженість терміну дії інвестицій, де під
інвестиціями розуміються тільки довгострокові вкладення [199, с.123]. При
такому розгляді за рамками інвестиційної діяльності залишаються короткострокові
фінансові вкладення.
Німецький професор Вайнрих класифікує інвестиції щодо об'єкта додатка і
характеру використання. За об'єктом додатку:
інвестиції в майно чи матеріальні інвестиції (які прямо беруть участь у процесі
виробництва, наприклад, інвестиції в обладнання, запаси матеріалів і т.д.);
фінансові інвестиції (придбання акцій, цінних паперів, вкладення у фінансові
активи);
нематеріальні інвестиції (підготовка кадрів, дослідження і розробка, реклама й
ін. нематеріальні цінності).
За характером використання він розрізняє:
інвестиції чи нетто-інвестиції, здійснювані при покупці чи створенні
підприємства;
інвестиції на розширення виробництва (екстенсивні інвестиції);
реінвестиції (використання вільних доходів, отриманих у результаті реалізації
інвестиційного проекту шляхом спрямування їх на придбання чи виготовлення нових
засобів виробництва з метою підтримки основних фондів підприємства);
інвестиції на зміну обладнання;
інвестиції на модернізацію обладнання;
інвестиції на зміну програми випуску продукції;
інвестиції на диверсифікованість виробництва;
інвестиції на рекламу, підготовку кадрів, охорону навколишнього середовища;
брутто-інвестиції, що складаються з нетто-інвестицій і реінвестицій.
Слід зазначити, що інвестиції в майно і нематеріальні інвестиції доцільніше
об'єднати в одну групу, тому що і ті й інші – вкладення у виробництво, тобто
прямі інвестиції.
Немає необхідності виділяти екстенсивні інвестиції і реінвестиції, тому що вони
- Київ+380960830922