РОЗДІЛ 2. РАДЯНСЬКА ПОЛІТИЧНА МОДЕЛЬ ДЕР-
ЖАВНО-ЦЕРКОВНИХ ВІДНОСИН: СПЕЦИФІКА РЕАЛІ-
ЗАЦІЇ В УКРАЇНІ складається з трьох підрозділів. В них проана-
лізовано основні фази державної політики щодо церкви в контексті
еволюції радянського режиму, з’ясовано особливості нормативно-
правової бази обмеження інституалізованої релігійної активності
та релігійних прав віруючих, а також патерни розвитку інститутів
державного управління і політичного контролю в сфері релігії.
Беручи до уваги інтерпретації і твердження дослідників щодо
причин переорієнтації релігійної політики Й.Сталіна, дисертант
вважає, що зміни в ставленні держави до Православної церкви
були значною мірою зумовлені прагматичними намірами, як вну-
трішніми так і зовнішніми, а саме:
а) роль суспільного інтегратора в роки війни могла виконува-
ти не лише пануюча на той час радянська ідеологія, а й релігія та
церква;
б) необхідність включення релігійних організацій в антифа-
шистський блок та кампанію підтримки міжнародного авторитету
СРСР. Певна лібералізація державно-церковних взаємин, харак-
терна для політичного курсу Москви перших повоєнних років, на
переконання автора, не поширювалася на Україну. Цілеспрямова-
не нищення духовних коренів українського народу здійснювало-
ся в ході акції відвертого переслідування національних УГКЦ та
УАПЦ.
Особливою пильністю відзначалися заходи імперського центру
в ставленні до громад, створених етнічними групами населення
України, протестантських релігійних об’єднань та інших церков-
них утворень. Широкомасштабні «коригування» спонтанно сфор-
мованої за часів окупації мережі згромаджень різних культів мали
своїм наслідком істотне скорочення релігійних інституцій в Укра-
їні, запровадження жорсткого державного контролю за їхнім по-
дальшим існуванням.
Остаточна перемога М.Хрущова та його спільників у боротьбі
за владу, волюнтаризм нового вищого керівництва СРСР в кінці
1950-х рр. позначилися й на релігійно-церковній сфері. В дисер-
тації аналізується комплекс чинників, які спричинили підготовку
та здійснення широкомасштабної антирелігійної кампанії, а саме:
переконання партійної верхівки u1091 у життєздатності комуністичної
ідеології та перспективах побудови в СРСР комуністичного сус-
пільства; поширення подібних ілюзій серед значних прошарків
населення, не виключаючи багатьох представників демократично
налаштованої інтелігенції, за умов індиферентності до цих питань
іншої частини суспільства; широко розгорнута в цей час кампа-
нія очищення від негативних рис сталінізму; прагнення партійної
еліти покінчити з будь-яким виявом ідейної опозиції, насамперед,
духовної. Попри те, що восени 1964 р. нове керівництво СРСР зму-
шене було відмовитися від відверто радикальних форм і методів
упослідження церкви, завдання атеїзації суспільства шляхом по-
ступового витіснення релігійних інституцій з суспільного життя й
надалі залишалося незмінним.
12 13
Наголошується, що законодавчі традиції державно-церковних
стосунків досліджуваного періоду були започатковані у перше
пореволюційне десятиліття і залишилися у спадок періоду зміц-
нення та еволюції тоталітарного режиму. Відповідного висновку
дисертант дійшов, проаналізувавши зміст перших радянських за-
конодавчих та нормативних актів та з’ясувавши, що радянське за-
конодавство, маючи зовні ліберальний зміст, насправді руйнувало
церковну ієрархічну структуру. У 1920-х рр. було створено такі
юридичні механізми, які надавали можливість державі істотно об-
межувати і навіть припиняти діяльність релігійних об’єднань від-
повідно до змін політичної кон’юнктури.
Об’єктивна необхідність законодавчого та нормативно-право-
вого забезпечення нового курсу релігійної політики, що почав здій-
снюватися з середини 1940-х рр., зумовила прийняття державними
органами низки регламентуючих документів. Йдеться, зокрема,
про уточнення порядку функціонування релігійних організацій,
отримання ними в користування культових споруд, реєстрації ре-
лігійних громад та духовенства, оподаткування служителів культу,
визначення компетенції державних органів у сфері церковної по-
літики.
Наявність у законодавстві суперечливих положень і норм, не-
врегульованих питань надавали владним структурам, особливо на
місцях, підстави для додаткових зловживань щодо віруючих і ду-
ховенства.
Процес поступової корекції законодавства про культи активі-
зується з приходом до влади М.Хрущова. Державна релігійна по-
літика дедалі більше визначається партійними документами, які,
по суті, набували нормативного характеру не лише для партійних
комітетів, а й для радянських органів. Зокрема, у постановах ЦК
КПРС «Про завдання партійної пропаганди в сучасних умовах» від
9 січня 1960 р. та «Про заходи щодо ліквідації порушень духовен-
ством радянського законодавства про культи» від 13 січня 1960 р.
йшлося, насамперед, про активізацію наступального характеру ан-
тирелігійної пропаганди та про посилення контролю за дотриман-
ням законодавства про культи. Прийняті на виконання партійних
директив відповідні урядові постанови та інструкції контролюю-
чих органів суттєво обмежували сферу інституалізованого релігій-
ного життя. Їхнє запровадження, робить висновок автор, істотно
посилило напругу в державно-церковних відносинах, загострило
релігійну ситуацію в суспільстві, спричинило утворення релігій-
ного підпілля.
На думку дисертанта, власне законодавче забезпечення пар-
тійно-радянської політики в релігійній сфері завжди відігравало
відверто підпорядковану роль у здійсненні цієї політики. Зміни
політичної лінії не супроводжувалися ухваленням базового зако-
ну чи доповненнями до нього. Генеральна стратегія визначалася
спочатку одноосібно Й.Сталіним, пізніше – вузьким колом вищо-
го керівництва країни, транслювалася через партійні постанови і
деталізувалася в численних підзаконних актах. Власне, саме вони
й складали так зване «законодавство про релігійні культи». Прак-
тика їхнього застосування мала ще більш обмежувальний харак-
тер: ч
- Київ+380960830922