РОЗДІЛ 2
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА КЛІНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХВОРИХ НА СИНДРОМ ДІАБЕТИЧНОЇ
СТОПИ
2.1. Клінічна характеристика хворих на синдром діабетичної стопи
Нами було проведено комплексне обстеження і лікування 264 хворих на СДС II-V
ст. за Meggit-Wagner, які знаходилися на лікуванні в хірургічному відділенні
міської клінічної лікарні № 1 м. Івано-Франківська впродовж 2000-2005 рр. Поряд
з об’єктивним дослідженням, всім хворим проводили комплексне лабораторне і
інструментальне обстеження, яке включало загальний аналіз крові, загальний
аналіз сечі, рівень глюкози в крові, біохімічний аналіз крові, коагулограму,
дуплексне УЗ судин нижніх кінцівок за показаннями.
За тяжкістю гнійно-некротичного процесу на стопі всі обстежені хворі
розподілилися наступним чином: II ст. була у 13 пацієнтів, III ст. – у 85, IV
ст. – у 139 і у 27 хворих спостерігалося повне руйнування структур стопи (V
ст.). Серед обстежених хворих було 141 чоловік і 123 жінки (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Розподіл обстежених хворих за статтю і тяжкістю гнійно-некротичного
процесу на стопі за Meggit-Wagner.
За віком хворі розподілилися наступним чином (табл. 2.1).
Таблиця 2.1.
Розподіл обстежених хворих на СДС за віком
Вік
Стать
К-сть хворих
до 40
41-50
51-60
61-70
71 і старші
Чоловіки
141
12
17
39
25
48
Жінки
123
14
26
37
38
Всього
264
20
31
65
62
86
Як видно, з наведеної таблиці, 213 хворих (80,7 %) були літніми і тільки 51
(19,3 %) захворіли у працездатному віці.
Більшість хворих на СДС хворіла на цукровий діабет до 20 років – 175 пацієнт
(66,3 %). У всіх хворих було діагностовано ЦД типу 2, причому у 8 (3,1 %) з них
– захворювання було встановлене вперше, вже при наявності гнійно-некротичного
процесу на стопі (табл. 2.2).
Таблиця 2.2
Розподіл обстежених хворих на СДС за тривалістю захворювання на ЦД
Терміни
Стать
К-сть хворих
Вперше
5-9 років
10-14 років
15-20 років
більше 21 року
Чоловіки
141
35
31
26
44
Жінки
123
23
24
28
45
Всього
264
58
55
54
89
При аналізі залежності захворюваності на гнійно-некротичні форми СДС від перших
проявів ЦД нами було встановлено, що найбільш часто гнійні зміни на стопі
виникали після 21 року захворювання на ЦД. В цю групу ввійшли 89 пацієнтів
(33,8 %) різних вікових категорій. Поряд з цим, частота розвитку СДС у хворих,
тривалість ЦД у яких була до 20 років суттєво не відрізнялася і становила 21,9
% в групі з тривалістю захворювання 5-9 років, 20,8 % - з тривалістю 10-14
років та 20,4 % - з тривалістю від 15 до 20 років. Згідно анамнезу, переважна
більшість пацієнтів, які хворіли на ЦД не більше 10 років, недостатньо ретельно
дотримувалися рекомендацій ендокринолога, моніторинг глюкози в крові проводили
щонайбільше один раз в місяць, самостійно обирали пероральні цукрознижувальні
препарати та їхню дозу, орієнтуючись тільки на своє самопочуття.
При аналізі причин розвитку гнійно-деструктивного дефекту на стопі нами було
встановлено, що у 35 хворих (13,3 %) ведучим клінічним фактором була ішемія, в
107 (40,5 %) – поєднання невропатії, деформації стопи і травми, в 52 (19,7 %) –
поєднання невропатії, деформації стопи і гіперкератозів та у 70 (26,5 %) –
поєднання невропатії, ішемії, деформації стопи і травми.
Таким чином, за формою СДС всі хворі розподілилися наступним чином (рис. 2.2).
Рис. 2.2. Розподіл обстежених хворих за формою СДС.
Діагноз невропатичної форми СДС встановили у 159 хворих (60,2 %), в яких на
фоні вираженого виразкового дефекту на стопі не спостерігалося порушення
кровоплину у магістральних артеріях кінцівок. У цієї категорії хворих було
відмінне кровопостачання ранового дефекту на фоні гнійно-фібринозних чи
некротичних нашарувань.
Невроішемічну форму СДС було діагностовано у 61 хворого (23,1 %), в яких поряд
з вираженими сенсорними та моторними розладами іннервації спостерігався
ослаблений чи відсутній пульс на підколінній артерії і артеріях стопи. Під час
проведення механічної санації рани у цих пацієнтів виявляли окремі кальциновані
судини, а кровопостачання ранового дефекту було задовільним.
Певні труднощі виникали при встановленні діагнозу ішемічно-гангренозної форми
СДС, оскільки розлади кровопостачання виникали на фоні невропатії. Ця форма СДС
нами була встановлена у 44 хворих (16,7 %) на підставі наступних клінічних
ознак: відсутності пульсації на магістральних артеріях, симптомів хронічної
артеріальної недостатності, повної відсутності кровопостачання в тканинах
ранового дефекту.
У 163 хворих (61,7 %) гнійний процес локалізувався на правій стопі і у 101
(38,3 %) – на лівій (рис. 2.3).
Рис. 2.3. Розподіл обстежених хворих на СДС за локалізацією гнійного процесу.
У 126 хворих (47,7 %) на невропатичну форму СДС в анамнезі спостерігалася
наявність невеличких виразок на стопі, які вдавалося загоїти в амбулаторних чи
стаціонарних умовах, дотримуючись рекомендацій ендокринолога і хірурга. На
відміну від них, у хворих на ішемічну форму СДС виразки виникали вперше і
перебігали за типом сухої гангрени чи муміфікації пальців стопи.
При об’єктивному огляді місця захворювання відмічалася сухість шкіри дистальних
відділів гомілки і стопи. При аналізі анамнестичних даних відмічено, що
пусковим механізмом розвитку виразкового дефекту у більшості хворих була
периферійна невропатія. Основними клінічними ознаками її у всіх хворих були
судоми литкових м’язів (81,8 %), біль в нижніх кінцівок в спокої (53,8 %) і при
ходьбі (21,9 %) та відчуття оніміння стоп за типом “шкарпеток” (58,7 %). Крім
того, у всіх, без виключення, хворих спостерігалося порушення температурної
чутливості, що свідчило про цю ознаку, як найбільш ранній і постійний симптом
периферійної діабетичної невр
- Київ+380960830922