РОЗДІЛ 2
Методологічні підходи до вивчення передумов становлення МФГ у сільських
поселеннях України
Сучасна форми господарювання розрізняються між собою своїми
соціально-економічними характеристиками, специфічними тенденціями руху,
неоднозначним впливом та наслідками дії певних факторів. Разом з тим, кожнна
форма господарювання є особливою формою прояву її сутності, що набуває певної
модифікації під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів розвитку. Отже,
поглиблений і системний аналіз становлення та розвитку малих форм
господарювання в аграрному секторі економіки вимагає соціально-економічного
дослідження єдності та протиріччя їх структурних елементів в умовах
трансформаційних процесів, що відбуваються нині у сільських поселеннях.
2.1 Власність на землю - економічний базис розвитку малих форм господарювання
сільських поселень
Незаперечним є той факт, що найважливішою ознакою власності є право на
вилучення доходу від використання власності її економічним господарем. Стосовно
до сфери господарського життя це право реалізується підприємцем.
З методологічної точки зору основу інституту власності на землю, на наш погляд,
становить свобода перерозподілу земельних прав між різними субўєктами
господарської діяльності. Найважливішим правом власності при цьому є право на
вилучення доходу. Саме воно визначає решту прав інших субўєктів. Так, держава
залишається власником землі навіть тоді, коли вона надає тим чи іншим шляхом
(наприклад, за конкурсом) приватним особам або обўєднанням права необмеженого у
часі володіння, користування і розпорядження землею, включаючи передачу у
спадщину, у порядку обміну або продажу тощо, але зберігає за собою право на
одержання земельної ренти. Всі права, крім права на ренту землі, можуть бути
обўєктом ринкових відносин. Отже, хто б не став внаслідок цих трансакцій
власником прав володіння, користування і розпорядження землею, він зобовўязаний
віддавати титулованому власнику доход, як данину землі, яка виступає ресурсом
господарської діяльності.
Питання про приватну власність на землю набагато складніше, ніж проблема
приватної власності взагалі. Адже й вона у нас досить далека від теоретичного
вирішення. Насамперед з цієї більш загальної проблеми хотілося б викласти деякі
міркування. Вони, думається, можуть мати цілком законний інтерес уже тому, що
тут ми відразу ж стикаємося з певними труднощами навіть у термінологічному
плані. Мовлять про приватну власність взагалі, про неї ж як про
“капіталістичну”, “трудову”, “колективну”, “приватну”. Неодмінно виникають
питання: що ж тут є що і як відрізнити одне від іншого?
У відповідності до класичного визначення власність в економічному розумінні –
це відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва і створених
за їх допомогою матеріальних благ; приватна власність, таким чином, повинна
означати приватне привласнення. У великому тлумачному словнику сучасної
української мови (2002 р.) знаходимо слово “приватний” як “належність одній
особі, не державі, не суспільству”, “віднесеність до особистого,
індивідуального, володінню, діяльності, господарюванню”.
Але якщо більш уважно проаналізувати слово “приватний”, то виявиться, що у
нього не одне, а два цілком самостійних значення, які в епоху написання К.
Марксом “Капіталу” сприймалися практично як ідентичні. Нині такої ідентичності
уже не існує, але ми за інерцією цього не помічаємо, внаслідок чого часто
припускаємо плутанину. Що ж це за значення ?
Суть першого полягає в тому, що “приватний” – це “індивідуальний”, другого – в
тому, що “суверенний”. За К. Марксом власником виступав індивід. Він же був
сувереном. Обидва значення “приватний” на ділі зливалися і прекрасно суміщалися
в одному терміні. Дійсно, і приватний власник, і капіталіст виступали як
індивідуальні господарі, і саме це кидалося всім в очі. Але насправді головна
риса приватного власника полягає як раз не в індивідуалізмі, а у суверенності,
юридичній незалежності від кого б то не було, в економічній самостійності,
причому абсолютній.
В нинішній західній економіці становище докорінним чином змінилося порівняно з
часом, коли жив і творив К. Маркс. Крупна приватна власність перестала бути
індивідуальною і перетворилася на колективну, що, однак, аж ніяк не відмінило
приватного характеру привласнення. Це ще раз засвідчує, що головна ознака
приватної власності – суверенність, незалежність від зовнішнього втручання, а
не властивий власнику індивідуалізм, хоч саме до останнього і прикуті всі
погляди критиків і противників цього інституту. Першість даної ознаки
проявляється у здійсненні власником всіх своїх функцій.
По-перше, у вирішенні долі об’кта власності, у даному випадку – засобів
виробництва. Приватний власник незалежно від будь-кого визначає, як з ними
поступати: використати у процесі виробництва за їх прямим призначенням з метою
створення товарів та послуг і вилучення прибутку або, скажімо, продати,
подарувати, а то й знищити чи кинути на призволяще.
По-друге, у господарюванні чи підприємницькій діяльності (цією функцією
приватний власник на деякий час може поділитися з орендарем).
Приватний підприємець – це відокремлений приватний виробник, який, керуючись
власною вигодою, повністю бере на себе комерційний ризик, організовує
виробництво, збут продукції та послуг. Він суверен у вирішенні питань: що і
скільки виробляти, у кого і за якою ціною купувати сировину та інші матеріальні
цінності, де й почім продавати готову продукцію, брати чи не брати кредит у
банку, скільки платити робітникам, скільки працювати і скільки відпочивати
тощо.
З
- Київ+380960830922