Розділ 2. МЕТОДОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЇ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
2.1. Стратегія інтернаціоналізації діяльності підприємства в умовах глобалізації
Стратегію інтернаціоналізації відображають як зразок вибору способу діяльності підприємства в міжнародному оточенні при формуванні і адаптації його зв'язків до цього оточення. Причому слід мати на увазі, що взаємопроникнення капіталів може не тільки спонукати підприємства до інтернаціоналізаційної діяльності на ринку інших країн чи заснування своїх філіалів за кордоном, у тому числі за рахунок капітальних вкладень чи шляхом придбання підприємства в інших країнах, але і відбуватися у результаті злиття чи поглинання даного підприємства на території країни іноземним інвестором. Така діяльність у можливих складових інтернаціоналізації є елементом процесів глобалізації економіки світу і має розглядатися в умовах інтеграції чи трансінтернаціоналізації як відповідна стратегія розвитку. Про це мова більш детально йшла в параграфі 1.1. даної роботи. Таким чином, підприємства, що інтернаціоналізують свою діяльність, повинні приймати рішення, які можна трактувати як елементи стратегії інтернаціоналізації (часткові стратегії або ж тактичні рішення)*.
До них належать [197 ]:
- визначення стратегічної орієнтації підприємства; це пов'язане з прийняттям рішення щодо орієнтації діяльності підприємства на світовий ринок (глобалізації) або ж її адаптації до оточення окремих іноземних ринків ;
- вибір стратегії розвитку міжнародної позиції підприємства; в даному випадку йдеться про вибір між стратегією росту, консолідації, формування ринкової позиції і виходу з ринку;
- формування стратегії виходу на ринок, яка означає вибір форми започаткування і розвитку діяльності за кордоном;
- вибір між стратегією кооперації з іноземним партнером і самостійним проведенням діяльності;
- визначення стратегії конкуренції, виду конкуренційної переваги, якою володіє підприємство, а також поведінки підприємства у процесі створення цих переваг та їх охорони;
- формулювання функціональних стратегій, тобто адаптація функцій підприємства (маркетингу, дослідно-конструкторських робіт, виробництва, постачання, фінансів, кадрів тощо) до умов міжнародної діяльності;
- розвиток стратегії "управління" політичним оточенням, яке полягає у намаганнях знизити ступінь ризику, що може виникнути внаслідок втручання владних структур як у власній країні, так і за кордоном, шляхом перемовин і розробки альтернативних варіантів поведінки;
- створення стратегії координації, яка, між іншим, охоплює формування організаційних структур, інформаційних мереж, управління і контроль міжнародних підприємств, у т.ч. й поділ повноважень між головним підприємством і субпідприємствами [197].
Вищенаведені складові стратегії інтернаціоналізації перебувають у тісному взаємозв'язку і не можуть формуватись незалежно одна від одної, оскільки вибір одної з них обумовлює важливі зміни для інших. Тому формування загальної стратегії і досягнення синергічного ефекту вимагає оптимізації рішень у сфері розробки і реалізації окремих її елементів.
Конкретні рішення у сфері вибору елементів стратегії приймаються в результаті багатоступінчастого стратегічного процесу планування. Вони свідчать про високу ситуаційну залежність від багатьох факторів зовнішнього оточення підприємства, його особливостей, а також від перебігу процесів формування стратегії.
Існуючі сьогодні тенденції розвитку світової економіки впливають як на процеси глобалізації діяльності підприємств, так і на виникнення відмінностей між ними. Глобалізація проявляється в наступному [197,с.698-699]:
1. Ліквідації тарифних торговельних бар'єрів, обумовлених, зокрема, ГАТТ;
2. Лібералізації ринків капіталу;
3. Прогрес в процесі світової стандартизації;
4. Поступовому зменшенні розбіжностей в смаках споживачів. Ця тенденція стосується передусім споживчих продуктів і обумовлена наступними чинниками:
- зростанням технологічного рівня і поширенням діяльності мас-медіа в світовому масштабі;
- зростанням міжнародного туризму між культурами, які раніше були ізольовані;
- зростанням рівня освіти і доходу, що обумовлює стандартизацію умов життя у різних регіонах світу.
5. Зростанні витрат на дослідження і розвиток, при одночасному скороченні життєвого циклу виробів. Це обумовлює тенденцію намагання підприємств продавати свою продукцію на якомога більшому ринку з метою компенсації витрат за найкоротший проміжок часу, обмежений згаданим циклом;
6. Зростаючому значенні ефекту масштабу, обумовленому масовим виробництвом. Результати досліджень свідчать про те, що скорочення питомих витрат, обумовлене ефектом масштабу, стосується не лише до виробництва, але й функцій, які передують виробництву (маркетингових досліджень, науково-технічної підготовки виробництва, постачання тощо.) і які настають після нього (збут, сервісне обслуговування тощо). Це вимагає поширення діяльності на можливо більшому ринку. Ефект масштабу має особливе значення для підприємств тих галузей, в яких вироби досягли етапу зрілості і характеризуються високим рівнем стандартизації.
Однак тенденції до глобалізації діяльності підприємства протиставляються все ще існуючі переваги, пов'язані з виробництвом у вітчизняних умовах, і необхідність адаптації до місцевих вимог, існуючих в інших країнах [111]. Ці проблеми можна поділити на чотири групи:
1. Позатарифні торговельні бар'єри, які впроваджуються замість митних платежів. Скорочення митних платежів, про які вже згадувалось, в багатьох країнах супроводжувалось введенням, часом у тих самих розмірах, різних цінових і кількісних обмежень імпорту;
2. Транспортні витрати. На фоні загальної тенденції до зменшення транспортних витрат і логістики існують галузі, де величина підприємств по стосовно їх вартості є досить значною а також ті, які маючи специфічні особливості потребують спеці