РОЗДІЛ 2. МІФОЛОГІЧНА МЕНТАЛЬНІСТЬ І СЕМІОТИКА ІМЕНІ.
СТРУКТУРИ ЗНАКОВОЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ
В ТЕКСТАХ НАРОДНО-КАЛЕНДАРНИХ ПАРЕМІЙ
2.1. Структури знакової репрезентації в пареміях народно-календарної тематики як предмет лінгвосеміотичних студій
Завданням цього розділу є аналіз особливостей структур знакової репрезентації, властивих специфічному різновидові фразеологічних формацій, якими є паремії, а серед цих останніх - тематично обмеженій групі, що її складають прислів'я календарного циклу. Одразу зауважимо, що ми вживаємо терміни паремія й прислів'я як рівнозначні узагальнені позначення-гіпероніми, паралельне використання яких мотивується стилістичними міркуваннями, і залишаємо натомість термін приказки для тих із паремійних мікротекстів, для котрих є притаманною "пряма" (безпосередня) внутрішня форма; про співвідношення цих термінопозначень див. [311, с. 487, 492; 60, с. 13-16; 26, с. 341, 328; 182, с. 379, 389; 263] (крім того, як синонім прикметника паремійний нами евентуально використовуватиметься окреслення провербіальний). Варто також додати, що, більш-менш докладно окреслюючись у тематичному відношенні, дана паремійна група, як, зрештою, і прислів'я в цілому (пор. [тж]), становить з огляду на свою внутрішню будову те, що називають природним класом, характеризуючись у цьому стосунку неоднорідністю, зокрема, неоднаковим розподілом спільних рис, та розмитістю меж.
Вибір саме такого об'єкта й предмета дослідження зумовлено водночас кількома причинами. Перш за все, слід зауважити, що прислів'ям належить дуже істотна роль серед інших фольклорних жанрів і взагалі поміж тих текстів, які функціонують у людському суспільстві (про фразеологію як таку в цьому плані див. [286]). Справді, за умов неписьменності чи обмеженого використання писемної мови саме вони відігравали (і, відповідно, продовжують відігравати) важливу функцію фіксації, збереження та розповсюдження інформації, життєво важливої для існування як окремої людини, так і того етносоціуму, до якого ця людина належала. Відтак цілком виправданий той інтерес, що його виявляють до паремійного матеріалу не лише фольклористи та етнологи, а й лінгвісти, у працях яких цей матеріал стає об'єктом вивчення не лише в традиційнішому лексичному й синтаксичному плані, але й у плані текстуально-структурних, а також і когнітивно- й етнолінгвістичних, зокрема, мовно-концептуальних, та інших характеристик [445; 80; 256, с. 20-25, 30-39; 266; 235; 589; 497; 503; 379; 372; 373; 565; 574; 598; 424; 375]. У загальнішому плані можна відзначити існування серед дослідників-мовознавців інтересу до малих (мікротекстуальних) жанрів фольклору, зокрема, до замовлянь [169; 31; 344; 226; 127]. Цей інтерес знаходить свій вияв, зокрема, у спробах лінгвосеміотичного підходу до вивчення структурно-семантичних особливостей фольклорних мікротекстів (див., зокрема, матеріали збірника [343]; у цьому ж плані заслуговує на згадку здійснене Ст. Нєбжеговскою оригінальне дослідження польського народного сонника [542]). Говорячи ж про прислів'я, слід згадати й про роботи, у яких лінгвосеміотичне витлумачення паремійного фактажу здійснювалося власне в плані їхніх рис, релевантних із боку стосунків знакової репрезентації, і з залученням відповідних семіологічних розробок Ч.С.Пірса [543; 261].
З іншого боку, ті паремії, які досліджуватимуться в цій праці, у предметному стосунку виявляють спорідненість іще з однією сферою, яка становить інтерес для філологічних студій і одну з маніфестацій якої ці паремії і являють собою; цією сферою є те, що прийнято називати народним календарем. Народний календар традиційно становить об'єкт вивчення для етнології (народознавства) й фольклористики, а також, особливо в останній час, для етнолінгвістики (див., приміром, [204, с. 1-27; 330, т. 2, с. 5-58; 203; 84, с. 167-226; 155; 270; 271; 272, с. 572-668; 205; 25, т. 3, с. 624-734; 126, с. 1-114; 130, с. 389-409; 342, с. 380-395; 295; 296; 297; 299; 1; 499; 159; 160; 161; 162; 207]).
Але попри весь цей доволі значний інтерес, який існує в сучасному мовознавстві та споріднених філологічних дисциплінах до паремійного жанру, з одного боку, та народного календаря, з іншого, календарні прислів'я, наскільки нам відомо, не вивчалися саме зі сформульованої нами вище точки зору.
Крім того, така постановка питання є продиктованою й іншими, власне евристичними чинниками. З одного боку, народний календар являє собою складову частину зафіксованої у фольклорі традиційної й навіть архаїчної етнічної картини, чи моделі, світу, а відтак природно шукати в тих чи інших рисах паремійно-фразеологічних утворень відповідної тематики відображення такого архаїчного різновиду ментальності, якою є ментальність міфологічна. При цьому ми виходитимемо з припущення, що ця ментальність знаходить свій безпосередній вияв не (лише), як це природно припускати, у змісті тих чи інших конкретних прислів'їв, відображаючи ті чи інші фрагменти поганських уявлень (пор. припущення відносно того, що до важливих конструктивних моделей праіндоєвропейських сакральних текстів належали такі, як т. зв. figura etymologica і "контактна" синонімія [583, с. 77]). нас цікавитимуть ті їхні (причому, як можна припускати, різні за своєю абстрактністю) структурні риси, котрі - власне тому, що вони представляють певні події календарного циклу не як умовні, а як чимось зумовлені, у тому чи іншому сенсі й плані детерміновані - можна окреслити саме як семіотико-репрезентативні. Але враховуючи, крім цього, що природною стихією існування й функціонування провербіальних мікротекстів є передовсім усно-розмовне мовлення, тут до уваги слід узяти ще й ту обставину, що міфологічна ментальність у деяких своїх аспектах безпосередньо співвідноситься з особливостями мовленнєвого мислення, характерними саме для мови повсякденного усно-розмовного спілкування й через це знаходить своє пряме відображення в семіотико-репрезентативних рисах явищ і одиниць зазначеного мовленнєвого жанру. Унаслідок цього двоїстого співвід