РОЗДІЛ 2
АРХЕТИПИ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
2.1. Архетип етичної цiнностi вiльної особистості.
Одним з аспектів дослідження української ментальності є метод архетипів. У науковій літературі з цього питання відокремлюють кілька архетипів: архетип філософії серця, архетип антропоцентризму, софійності світу, архетип природи. На нашу думку, провідним у вивченні української ментальності є архетип етичної цінності вільної особистості.
Певні елементи усвідомлення цінності особи простежуються в головних юридичних документах України. Ярославова Правда, наприклад, встановлювала штраф за образу жінки і не застосовувала в правовому розумінні смертної кари чи тілесних покарань, як це було встановлено у візантійському праві. Цікавим у Руській Правді є положення, згідно з яким за вбивство жінки, як і за вбивство чоловіка, встановлювали таку саму плату. Після смерті чоловіка вдова отримувала право бути главою сім'ї, і закон оберігав її від втручання і дітей, і родичів. Це свідчить про досить високе становище жінки у суспільстві.
Відомий дореволюційний дослідник К. Дашкевич наголошував, що на Русі до монголо-татарської навали становище жінки було навіть вищим, ніж воно було пізніше, після падіння вічового ладу. Далі він наголошує, "що на становище жінки в Київській Русі не могло не вплинути й споконвічне слов'янське, і німецьке ставлення до жінки, і кращий західний вплив, особливо у зв'язку зі шлюбами наших князів із західними принцесами, а також внаслідок відлуння західних поглядів, завдяки безсумнівній домішці норманського елемента в складі наших дружинників [78, с. 15]".
З відомих історичних джерел можна назвати кілька славних жінок України. Серед них перша діячка, дипломат Русі, яка перша таємно прийняла християнство, - княгиня Ольга, донька Ярослава Мудрого, королева Франції Анна-Ярославна, її сестра, засновниця Андріївського монастиря в Києві, князівна Анна Всеволодівна, яка все своє життя присвятила вихованню молоді, особливо дівчат. Можна згадати і доньку князя Мстислава Володимировича - Добродійку Євпраксію - Ірину, яка успішно займалася лікуванням хворих і досягла в цьому успіхів, і Євросинію Полоцьку, яка славилась освіченістю і ділами.
Великого значення набуває жінка в добу національної боротьби (XVI-XVII ст.). Україна - це країна, "де жінка є повноправним членом сім'ї, де гетьманша у відсутність чоловіка видає універсали, полковниця видає переїжджим охоронні грамоти і споряджає для них конвой. Сотні відомих духовних заповітів свідчать про те, що українська жінка XVII ст. розпоряджалася своїм майном і при цьому ніколи не забувала культурних і благодійних цілей [87, с. 383]".
Пафосом етичного ідеалу пронизано "Повчання дітям" Володимира Мономаха: "Не дозволяйте сильним нищити слабших. Самі розсудите справу вдовиці. Не вбивайте ні винного, ні невинного, навіть коли заслужить на смерть, не губіть душі людини. Переїздячи своїми землями, не дозволяйте службі кривдити ні своїх, ні чужих, ні в селах, ні в полях, щоб вас не проклинали. Дайте пристанище, напійте й нагодуйте вбогого, особливо уважайте на чужинців, звідкіля б вони не прийшли, малий чи великий. Навідайте хворого, проведіть покійника, не минайте людини, не привітавшись і не сказавши доброго слова. Старих шануйте, як батьків, молодих, як братів. Удома не лінуйтеся, але всього догляньте. На війні не здавайтеся на воєводів. Зброї не скидайте з себе швидко, не розглянувшися навколо, бо через те людина гине несподівано. Любіть своїх жінок [100, с. 166]".
Архетип етичної цінності вільної особистості пов'язаний з цікавим феноменом в історії української культури, ім'я якому лицарство. Що стосується самого поняття лицар, то в Київській Русі ще до монголо-татарської навали використовували це слово. Про це можемо дізнатися зі "Слова" Данила Заточника ("рытирь"). Але воно не набувало такого поширення і частіше замінялося словом хоробрий, витязь. Та все ж таки лицарський ідеал у культурі Київської Русі посідав досить вагоме місце. Безумовно, велике значення в цьому мали стародавні зв'язки Київської Русі із західним лицарським світом, які були значними і постійними, - передусім з Угорщиною, Польщею, Чехією, Німеччиною.
Західне лицарство, як і лицарство Стародавньої Русі, мало багато спільного. І на Заході, і в Стародавній Русі в добу Середньовіччя точилася боротьба з невірними на захист християнства. Вона спричиняла у воїнів Київської Русі дух захисту правди та свобод, жадобу подвигів, любов до ідей честі та гідності. У "Слові о полку Ігоревім" йдеться про те, що воїни шукали "собі чти, а князю слави". Поляни познайомили нас з посвятою в лицарі багатьох синів боярських. Існували в Україні у давнину також пісні лицарського, героїчного характеру, що їх називали билинами. На їхнє південне, українське походження вказують образи українських краєвидів, назви міст: Києва й Чернігова, часті згадки про річку Дніпро та величну постать князя Володимира Великого, якого билини звуть "Красним Сонечком". У постатях поодиноких багатирів: Вольги Святославича, Святогора, Добрині, Іллі Муромця з різними страховищами і звершуються правдиві діла. Усі герої билин мали велику силу. Наприклад, коли народився Вольга, оповідають билини, задрижала земля, риби пішли в морську глибінь, птиці злетіли високо в небо, тури за гори пішли. Сила і мужність цих богатирів дозволила українцям упродовж цілих століть протистояти навалі степових орд.
Близький до билин своїм характером є переказ, що зберігся в Україні, про лицаря Михайлика і Золоті ворота. Подаємо його так, як він затримався в устах народу. "Як лихоліття було, то прийшов чужоземець, татарин, і ото вже на Вишгород б'є, а далі й під Київ підступає. А тут Михайлик лицар був та як зійшов на башту та пустив із лука стрілу, впала в миску тому татаринові. Той скоро сів коло скам'ї обідати, тільки що поблагословився обід їсти, аж та стріла так і встромилась в печеню. "Є! - каже, - це ж тут сильний лицар! Подайте, - каже, - того Михайлика, то я отсту