Глава 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Методи дослідження
Відповідно до мети та задач дослідження нами проведено комплексне обстеження
317 осіб, серед яких 284 пацієнта на артеріальну гіпертензію та 33 практично
здорові особи, які склали контрольну групу. Клінічне обстеження здійснювалося у
міському центрі діагностики та лікування артеріальної гіпертензії на базі
міської клінічної лікарні №11 та кафедри пропедевтики внутрішньої медицини №1
Харківського державного медичного університету за період з 2001 по 2007 рік.
Опитування пацієнтів було проведено за схемою, яка передбачала з’ясування
паспортних даних; симптомів, що пов’язані з АГ – церебрального характеру
(наявність головного болю, запаморочення, втрати свідомості, тимчасове
порушення зору, шум у вухах), астено-невротичного характеру (слабкість та
стомлюванність неадекватні фізичним навантаженням, емоційна лабільність,
порушення сну, пітливість та почуття жару), кардіального характеру (серцебиття,
болю в області серця, задухи, набряків); перенесенних в минулому інфаркта
міокарду, мозкового інсульта, захворювань нирок, наявність супутніх
захворювань; анамнестичних даних щодо терміну та рівню підвищення артеріального
тиску, прийому антигіпертензивних препаратів.
Об’єктивне обстеження включало проведення обов’язкових скринінгових методів
згідно наказу №247 МООЗ України „Виявлення осіб з підвищеним артеріальним
тиском і принципи їх ведення”: визначення клінічного АТ у спокою на верхніх
кінцівках методом Короткова (трьохкратне з інтервалом 2 хвилин, з подальшим
обчисленням середнього значення); у осіб молодше 45 років вимірювання АТ на
нижніх кінцівках; аускультація серця; вимірювання зросту та маси тіла
пацієнтів; загальний клінічний аналіз крові та сечі; аналіз крові та сечі на
вміст глюкози; біохімічний аналіз крові; аналіз сечі за Нечипоренко та
Зимницьким; реєстрація ЕКГ в стані спокою в 12 стандартних відведеннях;
рентгенографія органів грудної порожнини; ехокардіографія; ультразвукове
дослідження нирок; дослідження очного дна та оцінка неврологічного статусу. При
підозрі на симптоматичний характер АГ, проводилося додаткове обстеження згідно
з вищезгаданим наказом.
До дослідження не влючали пацієнтів з вторинною артеріальною гіпертензією,
супутньою онкопатологією, гострими та хронічними запальними захворюваннями,
цукровим діабетом та вираженими порушеннями серцевого ритму та провідності.
Верифікацію діагнозу, визначення ступеня та стадії АГ проведено згідно
критеріїв, рекомендованих Українським товариством кардіологів (2004 рік) та
Європейським товариством гіпертензії / Європейським товариством кардіології
(ESH/ESC) [268].
Наявність СН встановлювалася за класифікацією Робочої групи з серцевої
недостатності Українського наукового товариства кардіологів (2001 р.) з
визначенням клінічної стадії та варіанта СН [269]. Функціональний клас
пацієнтів оцінювали відповідно критеріїв Нью-Йоркськой асоціації серця (New
York Heart Association – NYHA).
Ультразвукове дослідження серця проводилося на медичному автоматизованому
діагностичному комплексі “Radmir” (модель ТИ628А) в М- і В-режимах за
загальноприйнятою методикою.
В М-режимі ехолокації на рівні хорд мітрального клапану вимірювалися у 3
послідовних серцевих циклах з послідуючим підрахунком середньої величини
наступні показники стану лівого шлуночка: кінцеводіастолічний розмір (КДР, см),
товщина міокарду задньої стінки в діастолу (ТМЗС, см), кінцевосистолічний
розмір (КСР, см), товщина міжшлуночкової перетинки в діастолу (ТМШП, см).
Масу міокарду лівого шлуночка (ММЛШ) у нашому дослідженні обчислено за формулою
Penn Convention:
ММЛШ(гр)= 1,04·([КДР+ТМЗС+ТМШП]3-[КДР]3)-13,6, де:
КДР (см) – кінцеводіастолічний розмір лівого шлуночку;
ТМЗС (см) – товщина міокарду задньої стінки лівого шлуночка у діастолу;
ТМШП (см) – товщина міжшлуночкової перетинки у діастолу.
Оскільки значною мірою величина ММЛШ залежить від маси тіла та зросту, для
більш точної її оцінки розраховували показник індексу маси міокарду лівого
шлуночка (ІММЛШ) за формулою:
ІММЛШ (г/м2) = , де: ММЛШ (г) – маса міокарду лівого шлуночка; ППТ (м2) – площа
поверхні тіла.
Значення ІММЛШ, що перевищувало 125 г/м2 у чоловіків та 110 г/м2 у жінок
вважалося ознакою гіпертрофії міокарду лівого шлуночка [268].
Показник відносної товщини стінки лівого шлуночка (ВТСЛШ), як більш
інформативний параметр, що характеризує геометричні зміни ЛШ, розраховували за
формулою:
ВТСЛШ = , де: ТМЗС (см) – товщина міокарду задньої стінки лівого шлуночка у
діастолу; ТМШП (см) – товщина міжшлуночкової перетинки у діастолу; КДР (см) –
кінцеводіастолічний розмір лівого шлуночку.
Також розраховували окремо величини відносної товщини задньої стінки ЛШ
(ВТЗСЛШ) та міжшлуночкової перетинки (ВТМШП), що дозволяє виявити асиметричний
характер гіпертрофії ЛШ за формулами:
ВТЗСЛШ = (2·ТМЗС)/КДР
ВТМШП=(2·ТМШП)/КДР, де: ТМЗС (см) – товщина міокарду задньої стінки лівого
шлуночка у діастолу; ТМШП (см) – товщина міжшлуночкової перетинки у діастолу;
КДР (см) – кінцеводіастолічний розмір лівого шлуночку.
Значення даних показників, що перевищує 0,45 свідчить про значне потовщення
стінок ЛШ по відношенню до розміру його порожнини.
На підставі визначених лінійних розмірів ЛШ розраховано показники об’єму ЛШ,
які значною мірою характеризують стан систолічної функції:
Кінцеводіастолічний об’єм (КДО, N – 110-145 мл) за формулою:
КДО (мл) = , де КДР (см) – кінцеводіастолічний розмір ЛШ;
Кінцевосистолічний об’єм ( КСО, N – 40-65 мл) за формулою:
КСО (мл) = , де КСР (см) – кінцевосистолічний розмір ЛШ;
Ударний об’єм (УО, N – 70-100 мл) за формулою: