Розділ II
МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ
ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНіх уЧИТЕЛів ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ
“МИСТЕЦТВО”
2.1. Системно-діяльнісний підхід
як методологічна основа підготовки майбутніх учителів початкової школи до
художньо-педагогічної діяльності
Проблема професійної підготовки у вищій школі є предметом вивчення на
методологічному, теоретичному, практичному і експериментальному рівнях. На
методологічному та теоретичному – вона тісно пов’язана, передусім, із
вирішенням проблеми необхідності принципових змін в освіті, що викликана
парадигмальною кризою і початком становлення нової педагогічної формації.
Нормативні характеристики, стандарти професійної підготовки і професійного
становлення майбутнього фахівця, пріоритети створення національної політики
розвитку курикулуму, як передумови успішного процесу поліпшення якості освіти
майбутнього фахівця, повинні відповідати тим методологічним засадам, які
закладені в теорію і практику освіти, зокрема професійної художньо-педагогічної
підготовки вчителів початкової школи.
Методологія науки – це вчення про принципи побудови, форми і способи наукового
пізнання [348, с. 197]. Методологія традиційно займається теоретичними
проблемами шляхів і засобів наукового пізнання та закономірностями наукового
дослідження.
Поняття “методологія” є складним і не завжди однозначно тлумачиться. Воно
використовується, перш за все, в широкому сенсі загальної методології наук. В
даному випадку це поняття означає філософську вихідну позицію наукового
пізнання, загальну для всіх наукових дисциплін. У більш вузькому сенсі поняття
“методологія” означає теорію наукового пізнання в конкретних наукових
дисциплінах.
Згідно із визначенням В. І. Загвязинського, педагогічна методологія
відзначається своєю теоретичною спрямованістю. Він розуміє її як “вчення про
вихідні положення, структуру, функції і методи науково-педагогічного
дослідження” [126, с. 10].
Намагається конкретизувати функції методології психолого-педагогічної науки
П. І. Сікорський. На його думку, методологія має:
– визначити вихідні положення і способи наукового пізнання, зокрема
закономірності розвитку самої науки, окремих явищ педагогічної діяльності,
закономірностей розвитку дитини;
– формувати апріорні та апостеріорні підходи до проведення
науково-дослідницьких робіт;
– орієнтувати дослідника на визначення вихідних положень і допомагати
проектувати їх на ті конкретні освітні проблеми, які досліджуються [317,
с. 41].
Таким чином, педагогічна методологія визначається як вчення про вихідні
положення і способи наукового пізнання закономірностей розвитку
психолого-педагогічної науки, складових явищ педагогічної діяльності,
закономірностей розвитку дитини, апріорно-апостеріорних підходів у проведенні
науково-дослідницьких робіт та розв’язання конкретних освітніх проблем.
Методологічний аспект має забезпечити систематизацію предметних та методичних
знань, надати можливість визначити напрями своєї діяльності та розвитку
майбутнім фахівцям. Методологічні знання не можна замінити теоретичними чи
методичними, оскільки вони розкривають роль освітньої парадигми, концепції,
теорії в системі знань і мають допомогти вчителеві сконструювати реальні
моделі, схеми освітнього процесу через самостійне прийняття рішень.
Серед наведених методологічних функцій варто звернути увагу на обґрунтування
наукових підходів до пізнання сутності явищ педагогічної діяльності та їхньої
взаємодії.
Системний підхід до об’єктів, які досліджуються, – найбільш характерна риса
сучасної науки. Системний підхід представляє собою напрямок методології
наукового пізнання та соціальної практики, який розглядає об’єкти як системи,
орієнтує дослідника на розкриття цілісності об’єкта, визначення різноманітних
типів зв’язків у ньому та зведення їх у єдину теоретичну картину. Принцип
системності відображає цілісність об’єктів світу, співвідношення цілого і
частин, загальні закономірності функціонування і розвитку систем,
структурування кожного системного об’єкта.
Великого значення принципу системності у вивченні педагогічних явищ на
сучасному етапі надають: Б. С. Гершунський, Е. М. Гусинський, М. А. Данилов,
М. С.Каган, Н. В. Кузьміна, М. Н. Скаткін, В. А. Семиченко, В. О. Якунін та
ін.
В основі поняття “системність” лежить загальнометодологічна категорія –
“система”. Дослідники системної проблематики розглядають більше 40 визначень
поняття “система”. Виділяються два основних підходи до формулювання цього
поняття: визначення цілісності як суттєвої ознаки будь-якої системи та
розуміння системи як множини елементів разом з відношеннями між ними.
Узагальнюючи ці підходи, Б. С. Гершунський визначає систему, як “динамічно
узгоджену, внутрішньо взаємозв’язану множину елементів, що утворюють цілісну
структурну єдність” [82, с. 168].
В. О. Якунін обґрунтовує принципову відмінність множини від системи,
підкреслюючи, що при формуванні множини вихідними є елементи, а для системи
генетично первинною є ознака цілісності [376].
М. Н. Скаткін встановлює залежність між системами вищого і нижчого порядку, які
називає “метасистема” і “мінісистема” [320]. В цьому контексті значний інтерес
представляє визначення сутності поняття “велика система”, яке останнім часом
набуває статусу загальнонаукової категорії. Поняття “велика система” ввійшло в
науку в зв’язку з виникненням кібернетичних завдань синтезу та управління
такими комплексами як промислова галузь, окреме підприємство, промислові
комбінати і вводилось в науковий обіг не с
- Київ+380960830922