РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ
ДО СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Система освіти України має у своєму складі велику кількість вищих навчальних
закладів, які готують фахівців різних спеціальностей; всі вони різняться
технічною оснащеністю, складом педагогічних кадрів, науковим потенціалом. Ці
чинники є запорукою якості підготовки майбутніх спеціалістів. Нинішній
випускник педагогічного університету має володіти сучасними знаннями і
вміннями, володіти здатністю швидко включитися у професійну діяльність. Тому
обопільна зацікавленість спеціаліста і держави щодо необхідності високоякісної
підготовки не заперечна. Для успішного конкурування з іншими вищими навчальними
закладами нашої держави та зарубіжних країн, необхідно постійно підтримувати
високий рівень підготовки фахівця відповідно і до їх кваліфікаційного статусу,
і до їх кількості, де також висуваються жорсткі об’єктивні вимоги щодо
підготовки з кожної спеціалізації.
Держава і суспільство у своїй офіційній ідеологічній доктрині, до якої входить
і освітня, орієнтується на певну модель особистості, процес навчання та
розвитку якої спрямований на освоєння соціального світу, його предметів і
відносин, історично вироблених форм та способів поводження з природою, норм
людських взаємин [243, с. 3]. Держава мусить регулювати процеси підготовки
фахівців, враховуючи вузівський потенціал і тенденції розвитку кожного вищого
навчального закладу. Для цього потрібно оцінити можливості кожного з таких
закладів і співвіднести їх з можливостями інших, насамперед це стосується
системи освіти і її закладів, таких як педагогічні університети, у яких
з’явилося багато нових спеціальностей, і, зокрема спеціальність „соціальний
педагог” із спеціалізацією „соціально-правовий захист населення”. Ця
спеціалізація належить до сфери людської гуманістичної культури, яка наразі є
провідною ланкою в системі суспільної свідомості. Вона інтенсивно впливає на
всі соціальні процеси, визначаючи один із напрямів загальної динаміки розвитку
держави – соціально-правовий захист дітей, сім’ї та молоді. На цей вектор і
спрямована соціально-правова освітня професійна підготовка соціального
педагога, що є вирішальним чинником його майбутньої фахової діяльності.
Сучасна освітня концепція ставить у центр навчальної діяльності особистість.
При цьому береться до уваги не лише студент вищого навчального закладу, а й
будь-яка особа, якій суспільство гарантує доступ до вищої освіти. Такий підхід
до професійної освіти спонукає до перегляду усталених поглядів на зміст та
якість навчальної діяльності, форми організації вищих освітніх закладів, на
роль педагога, на способи і методи підготовки студента – майбутнього
соціального педагога у педагогічному університеті.
2.1. Модель професійної підготовки студентів
до соціально-правової діяльності
Кожна професія базується на специфічній для неї системі сформованих знань як
теоретичного, так і практичного, прикладного характеру, на критеріях успішного
вирішення означених проблем підготовки до соціально-правової діяльності. Крім
того, в кожній професії існує своя система моральних принципів, яка визначає
раціональні й доцільні засоби спілкування з „клієнтами”, колегами, внутрішніми
та зовнішніми інституціями. Знання, вміння, поняття і норми професійної
діяльності та мотиви передаються від покоління до покоління через систему
професійної підготовки. При цьому особлива увага приділяється розробці
практичних навичок і передачі професійних традицій безпосередньо від
досвідчених спеціалістів новачкам [186, с. 7].
Майбутній соціальний педагог має бути готовий до розв’язання найскладніших
завдань із соціально-правової діяльності. Адже не секрет, що сучасний
цивілізований розвиток людства призвів до появи різних форм аморалізму,
суїциду, злочинів. Ця соціальна тенденція, принаймні однією із своїх граней
може означати невміння людини пристосуватися до кризових соціальних явищ або
боротися з ними, а також конструктивно вирішувати внутрішні та міжособистісні
конфлікти. Для цього необхідна система навчання, система дисципліни, що формує
у студентів якісні знання та вміння з розрахунку спеціальної сфери їх
застосування у майбутній діяльності. Вирішення цієї проблеми найбільш повно та
успішно реалізується на засадах цілісного, системного її розгляду.
Російський педагог В. І. Беляєв вважає, що головним суб’єктом
соціально-педагогічної діяльності є сім’я, функції якої у цьому сенсі значно
розширюються та змінюються, тобто соціального педагога потрібно готувати, перш
за все, до роботи із сім’єю, що підтверджує світова теорія і практика
соціально-правової діяльності, тому що її предметом є генезис
соціально-педагогічного процесу [178, с. 9].
Ми погоджуємося із думкою російської дослідниці Ю. В. Василькової, яка
найповніше висвітлює коло обов’язків соціального педагога, використовуючи
досвід зарубіжних колег. Вона вважає, що соціальний педагог має бути готовий до
таких особливостей у своїй діяльності, як спілкування з дітьми із „сімей
ризику”, важкими та хворими, у притулках та клубах за інтересами, у школі та
мікрорайоні, у різних реабілітаційних центрах, і наголошує, що головним у
роботі соціального педагога є людина, яка розвивається, завдання формування
особистості дитини або підлітка, вказує на необхідність індивідуальної роботи з
ними [69, с. 3].
Предметом нашої уваги є лише окремі аспекти професійної підготовки до роботи
спеціалістів з дітьми та молоддю, які потребують особливої уваги у зв’язку з
тим, що через певні причини потрапили у скрутну ситуацію (хвороба, в
- Київ+380960830922