РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ ЛОГІСТИЧНОЇ СИСТЕМИ В УПРАВЛІННІ ПІДПРИЄМСТВ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
2.1. Передумови впровадження логістичної системи в легкій промисловості
Процес становлення ринкової моделі господарювання потребує кардинальних змін
загальних принципів функціонування економічних суб’єктів незалежно від виду
виробничо-господарської спеціалізації. Сфера легкої промисловості не становить
виключення та представляє собою достатньо традиційну бізнес-сферу, економічна
ефективність функціонування в якій об’єктивно передбачає синтез маркетингу та
логістики, які забезпечують, відповідно модифікацію задач внутрішньо-фірмового
управління та мобілізацію розрахунково-аналітичних інструментів їх рішення.
Легка промисловість – галузь економіки України, покликана задовольняти потреби
кожного громадянина товарами широкого вжитку та сприяти поліпшенню якості
життя. Вона тісно пов’язана з багатьма суміжними галузями та забезпечує своєю
продукцією весь господарський комплекс країни. Зростання темпів розвитку легкої
промисловості є важливим чинником розвитку економіки, оскільки вона є
споживачем значної частини продукції вітчизняних хімічних та аграрних
підприємств.
Вибір галузі легкої промисловості для оцінки можливостей її
організаційно-економічної оптимізації на мікрорівні обумовлюється тим фактором,
що процеси активних ринкових перетворень, які в ній протікають, вимагають
максимально швидкої та ефективної ринкової орієнтації підприємств. Важливість
ефективного розвитку легкої промисловості визначається її галузевою специфікою,
а саме: соціальною спрямованістю [73, c. 7]; швидким обігом коштів; високим
рівнем доданої вартості (до 50%); значною ємністю внутрішнього ринку (не менше
40-50 млрд. грн. щорічно); галузь є виробником продукції кінцевого споживання і
ринком для найсучасніших матеріалів, високотехнологічного обладнання та
сировини, які є продуктами хімічного, машинобудівного та аграрного комплексів;
забезпечує велику кількість робочих місць; має відносно малу енергомісткість
(1-3% валових витрат) та незначний негативний вплив на екологію).
Перехід від командної, адміністративно-розподільчої економічної системи до
ринкової призвів до економічної стагнації практично у всіх галузях промислового
виробництва, включаючи і легку промисловість. Політична нестабільність,
розірвання існуючих господарських зв’язків, зниження платоспроможного попиту
населення, загострення інфляційних процесів, криза неплатежів та розвиток
негрошових форм розрахунків, які викликали незбалансованість у сфері
виробництва та обігу, призвели спочатку до затоварення, а потім і до обвального
спаду виробництва.
В період становлення ринкових відносин, перед підприємствами легкої
промисловості постали нові реалії:
перевищення пропозиції товарів легкої промисловості над попитом, в основному за
рахунок імпортованої продукції;
посилення конкурентної боротьби між суб’єктами господарювання;
розповсюдження маркетингової концепції і як результат зростання насиченості,
ширини, глибини товарного асортименту;
ускладнення прогнозування попиту в умовах невизначеності;
зростання товарно-матеріальних запасів;
збільшення витрат на зберігання продукції;
збільшення транспортних витрат;
невідповідність сучасним вимогам ринку організація управління матеріальними
потоками на підприємстві (відсутність гнучких організаційних структур);
відсутність належної державної підтримки підприємств легкої промисловості.
Вирішення більшості проблем, перерахованих вище, пов’язують з використанням
концепції логістики. Підтвердженням існуючих проблем у підприємств легкої
промисловості є результати аналізу офіційних статистичних даних:
скорочення обсягу прибутку на підприємствах легкої промисловості;
висока питома вага збиткових підприємств легкої промисловості;
зростання на підприємствах питомої ваги втрат прибутку внаслідок існування
матеріальних запасів;
На початку 90-х років частка продукції легкої промисловості України в
загальному обсязі промислового виробництва складала 12% та виготовляла
продукції на суму до 15 млрд. дол., в ній було зайнято понад 500 тис.
кваліфікованих робітників, а разом із суміжними галузями – до 1 млн. За часи
економічної кризи легка промисловість зазнала значного скорочення виробництва:
спад тривав з 1994 р. по 1997 р. За цей період галузь зменшила випуск своєї
продукції більше, як на 75%. І хоча з 1998 р. по 2002 р. спостерігалося стійке
підвищення виробництва, але надолужити втрачені обсяги так і не вдалося.
Легка промисловість налічує сьогодні 17 підгалузей, понад 800 великих і
середніх підприємств та 4,2 тис. малих підприємств, які забезпечують 150 тис.
робочих місць [7, с. 7]. Зростання обсягів продукції легкої промисловості іде
дуже повільними темпами: в 2002 р. в порівнянні з 2001 р. – на 0,4%; в 2003 р.
в порівнянні з 2002 р. – на 4%; в 2004 р. порівняно з 2003 р. – 13,6%. У 2005
р. зростання обсягів виробництва промислової продукції майже не відбулося
(0,3%), а 44% підприємств навіть не досягли рівня 2004 р. На 80% в 2005 р.
зменшилося виробництво лляних тканин, значно знижено виробництво всіх швейних
виробів (майже 7%), на 8,1% зменшила свої обсяги шкіряно-взуттєва галузь (хоча
з 1999 р. спостерігалася стабільна тенденція до нарощування виробництва)
[126-128]. Основні показники роботи підприємств легкої промисловості
представлені в Додатку Б.
Незначна частка товарів, по яких збільшені обсяги виробництва
(панчішно-шкарпеткові вироби, трикотажні вироби), не знайшли збуту і майже весь
приріст залишився на складі (Додаток В).
Тільки одна легка промисловість серед інших галузей промисловості спрацювала у
2005 р. зі збитками (в той ч
- Київ+380960830922