Розділ 2
Цінова підсистема господарського механізму аграрного виробництва регіону і
проблеми забезпечення її збалансованості
2.1. Економічний аналіз ефективності виробництва основних видів продукції
сільського господарства
Найважливіша проблема в господарському механізмі ринку – ціноутворення. Хоч як
би ми не прагнули забезпечити соціальну спрямованість системи цін, в основі їх
мають бути економічні закони.
На даному етапі гостро постала проблема заміни діючої неефективної системи
разових компенсацій подорожчання промислової продукції гнучким щоквартальним
підтримуванням еквівалентності міжгалузевого обміну через індексацію доходів.
Особливо важливо у перехідний період до ринку здійснювати державне регулювання
цін. На сільськогосподарську продукцію слід передбачити договірні та вільні
ціни. Договірні ціни доцільно встановлювати за взаємною домовленістю між
виробником і заготівельником сільськогосподарської продукції. При цьому у
договорі, крім погоджених, рівнів цін, можуть бути враховані й додаткові
взаємовигідні умови. Ціни на продукцію міждержавного обміну також слід
визначати на основі договірних відносин [115, С.94].
Вільні ціни формуються на основі попиту і пропозиції. Застосування ринкових цін
(цін рівноваги) дозволить усунути дефіцитність більшості видів
сільськогосподарської продукції. З метою запобігання надмірного підвищення
собівартості продукції, а відповідно і зростання закупівельних цін, у
початковий період переходу до ринку слід було б зберегти державний контроль над
рівнем оптових і договірних цін на основні види матеріально-технічних ресурсів
і послуги, які реалізуються сільському господарству. Доцільно, на нашу думку,
обмежити вплив зростання вільних цін на ресурси, котрі постачаються селу. Для
цього необхідно встановити порядок, за яким у всіх випадках монопольного
підвищення цін одержаний у результаті цього прибуток забирати з
підприємств-виробників через податки до бюджету з подальшим використовуванням
його на розвиток виробничої та соціальної інфраструктури села.
Не можна, на нашу думку, визнати за обґрунтований такий підхід, згідно з яким
ефективність діяльності сільськогосподарських підприємств оцінюється за
показниками рівня рентабельності, а промислових – за показником норми прибутку.
Такий різний методологічний підхід до визначення ціни робить незіставною оцінку
витрат і є однією з головних проблем ціноутворення в АПК.
Ефективність просування сільгосппродукції від виробника до споживача значною
мірою залежить від збалансованого розвитку всіх ланок інтегрованого
виробництва, від забезпечення раціонального співвідношення між цінами і
доходами партнерів виробничого процесу.
Недосконалість економічних відносин між суб'єктами продовольчих підкомплексів
негативно позначається насамперед на інтересах сільськогосподарських
товаровиробників як представників найбільш демонополізованої галузі.
Цінове свавілля погіршило еквівалентність обміну за період з 1991 до 1996 року
до непередбачених розмірів. Диспаритет цін, який утворився протягом 1991-1994
років, відповідно вплинув на макроекономічні показники виробництва країни. Спад
сільськогосподарського виробництва з 1994 по 1990 рік сягнув 32,2 %, у
промисловості – 39,5 %. Викривлення механізму ціноутворення спричинило значні
структурні зміни витрат на виробництво сільськогосподарської продукції.
Одночасно різко зменшується частка вартості матеріальних ресурсів власного
виробництва: насіння - з 4,9 до 1,0 %, кормів з 16,5 до 3,3 %; а також оплати
праці з усіма видами доплат - з 36,4 до 14,0 %.
У такій ситуації особливо відчувається відсутність коштів у товаровиробників
для придбання необхідних матеріальних ресурсів для технологічних операцій,
здороження яких супроводжувалося “гонкою” цін. Тому в 1995 році фактична
структура витрат у вартісному виразі відзначається значним відхиленням від
розрахункової в зв’язку зі зменшенням обсягів придбання окремих матеріальних
ресурсів.
Економічно нестабільне середовище, що створилося в перехідний період до ринку,
негативно вплинуло не тільки на паритетність цін, а й на безпосередні
співвідношення між цінами аграрного сектору [115, С.18].
Сільське господарство в цілому й усі основні види його продукції (окрім зерна,
соняшнику і плодоовочевої продукції) залишаються збитковими. Разом із тим
більшість підприємств харчових і переробних галузей промисловості, котрі
виробляють різноманітну продукцію, мають можливість цінами відшкодувати
витрати, вести виробництво рентабельно й одержувати достатні доходи.
Рівень рентабельності від реалізації сільгосппродукції в цілому по Україні в
2005 році сформувався на межі відшкодування витрат одержаними доходами, зокрема
в рослинництві він знизився до 22,3 % при 35,8 % у 2001 році та до 30,8 % у
2000 р., а продукція тваринництва залишається збитковою – рівень збитковості в
2005 р. був 19,8 % (у 2001 і 2000 роках відповідно -6,6 і -33,8 %).
Зміна цін реалізації не була тотожною динаміці рівня собівартості, що призвело
до зниження рентабельності або зростання збитковості по деяких видах аграрної
продукції: рентабельність зернових культур і винограду знизилася більш ніж у 3
рази, збитковим стало виробництво і реалізація цукрового буряка, майже в 3 рази
зросла збитковість молока. Залишається більш ніж на 40 % збитковим вирощування
великої рогатої худоби, свиней на м'ясо (збитковість майже 17 %), овець і кіз
на м'ясо (-26,7 %), дуже збиткове отримання шерсті (-78,9 %). Але зростає
прибутковість соняшнику (від 52,2 до 77,9 %). Майже прибутковим стало
виробництво птиці на м'ясо: у 2005 р. рівень збитковості знизився до 1,1 %
проти 33,
- Київ+380960830922