Управління стратегічним розвитком сільськогосподарських підприємств.

Розділ 2
Аналіз стану управління стратегічним розвитком сільськогосподарських
підприємств
2.1. Оцінка діяльності сільськогосподарських підприємств регіону
Розвиток підприємств за умов ринкового середовища є однією з пріоритетних
економічних проблем, що стоять перед сільським господарством. Організація
управління розвитком підприємств, орієнтована на стратегічну перспективу є
основою стабілізації сільського господарства України.
Система управління сільськогосподарськими підприємствами, що працюють за
сучасних умов ринкової економіки, повинна базуватись на ефективній системі
формування та використання економічної інформації про зовнішнє середовище та
внутрішній стан суб’єкта господарювання.
В зв’язку з цим для вирішення питань формування орієнтованої на розвиток
економічної поведінки підприємства, для розробки стратегії та тактики
господарюючого суб'єкта необхідні достовірні вихідні дані господарської
діяльності підприємств країни, регіону, найближчого оточення та власних
результатів.
Ринок сільськогосподарської продукції, при наявності величезної кількості
товаровиробників, які не справляють істотного впливу на ціни та ринкову
ситуацію в цілому, є абсолютно конкурентним, діяльність кожного господарюючого
суб’єкта повинна проводитись з постійним врахуванням ситуації, яка склалася на
макрорівні, на ринку вцілому та ступеня впливу держави на процеси виробництва,
переробки, реалізації та використання сільськогосподарської та інших видів
продукції.
Сільське господарство України поступово відновлюється після за­тяжної кризи.
Цього досягнуто завдяки реформуванню власності, створенню умов для розвитку
підприємницької діяльності, запровад­женню стимулів державної підтримки
галузі.
Реформування створило передумови і сприяло певному підви­щенню ефективності
ведення сільського господарства. Виробництво валової продукції сільського
господарства зросло в 2005 р. порівняно з 1999 р. у 1,3 разу. Якщо у 1996-1999
pp. сільськогосподарські підприємства мали в середньому за рік 3,1 млрд. грн..
збитків, то у 2000-2004 pp. — 0,9 млрд. грн. прибутків.
Проте цих прибутків недостатньо навіть для простого відтворення виробництва. Не
вирішені питання усунення диспаритету цін в системі міжгалузевих економічних
відносин. Недостатнім є забезпечення сільськогосподарської діяльності
кредитними ресурсами та інвес­тиціями, слабка матеріально-технічна база,
низький рівень концентрації і спеціалізації виробництва, переважно екстенсивно
розви­вається агробізнес на селі, зберігаються нерівні умови розвитку різних
форм господарювання; спостерігається монополізація ринків збуту посередницькими
структурами; слабко розвиваються інфраструктура аграрного ринку і соціальна
сфера сільських територіальних громад.
Аграрний сектор характеризується значним моральним і фізич­ним зношенням
матеріально-технічної бази, збитковістю та низьким рівнем рентабельності
більшості сільськогосподарських підприємств.
Причини такого становища - неврегульованість земельних відносин, роздрібнена
виробнича сфера та низький рівень інвестиційної привабливості сільського
господарства.
Негативним наслідком низької результативності сільського госпо­дарства, а також
недосконалості соціальної, регуляторної, бюджетної, регіональної політик, які
належним чином не враховують специфіки життєдіяльності людей на сільських
територіях, є соціальний занепад села. У сільській місцевості нагромадилось
багато соціально-економічних проблем. Найгостріші з них - безробіття та
бідність, що зумовлюють міграцію населення у пошуках роботи, поглиблення
демографічної кризи та відмирання сіл. За останні 15 років чисельність
сільських мешканців скоротилась на 1,7 млн. осіб. Вікова структура сільського
населення деформована, частка осіб працездатного віку становить 53,6%, старші
працездатного - 27,8%. З початку 90-х рр. спостерігається стійка тенденція
посилення депопуляції сільського населення. Майже половина сіл не мають шкіл та
закладів охорони здоров'я, дві третини - дошкільних закладів освіти, 40% -
клубів і будинків культури. Багато невирішених питань залишається у
комунальному, побутовому і торговельному обслуговуванні селян [101].
Радикальне удосконалення аграрного сектору економіки, налагодження динамічного
розвитку конкурентоспроможної високоефективної аграрної економіки є
обов'язковою умовою поліпшення соціально-економічного стану українського села.
Завдання його соціально-економічного розвитку матимуть принципове значення для
стратегії України у середньо- та довгостроковій перспективі, що обумовлене
винятковою роллю сільгоспвиробництва у забезпеченні економічної (насамперед
продовольчої) незалежності країни та створенні суспільних благ у цьому секторі
економіки.
Особливо гостро питання розвитку окремих підприємств та аграрного сектору
вцілому постає в умовах активізації трансформаційних та інтеграційних процесів,
що відбуваються на етапі входження у світову організацію торгівлі.
Перш за все, слід зазначити, що українські сільгоспвиробники досі відчувають
наслідки різкого та раптового руйнування централізованої планової системи
економіки радянських часів, яке відбулось за відсутності невід'ємних
обов’язкових передумов, таких як, на правове забезпечення та регламентація
функціонування товарних ринків та господарських відносин і підготовка
управлінських систем, чи то на макрорівні, чи на рівні господарюючих суб’єктів
до функціонування в нових умовах. Таким чином порушився основоположний принцип
прогресивного розвитку будь-якої організації, згідно якого управлінська система
повинна підготувати керовану систему до зовнішніх