РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ НА
ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ У СУЧАСНИХ
УМОВАХ ЕКОНОМІЧНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ
Стан та загальні проблеми використання та формування оборотних
коштів на промислових підприємствах України
Розробка організаційно-економічних рекомендацій щодо поліпшення забезпечення
оборотними коштами промислових підприємств України передбачає, передусім,
обґрунтоване вирішення проблем теоретичної характеристики процесу утворення
цієї частини сукупних фінансових коштів підприємства. При цьому, поки ще немає
єдиної точки зору щодо того, по-перше, яким поняттям оперувати відносно
позначення того циклічного функціонування оборотних коштів, котре вони
здійснюють з моменту їх вступу у господарсько-фінансовий процес до моменту
закінчення його циклу (з їх надходженням до розрахункового рахунку у грошовому
потоці виручки за реалізовану продукцію) та вступу до іншого циклу.
У монографії колективу науковців Харківського державного економічного
університету [див.: 99] при аналізі фінансового стану підприємства
застосовується поняття кругообігу капіталу, у якому виділяється три послідовних
фази: фаза залучення, фаза розміщення, фаза використання (99, с. 46). Автори
при цьому вважають, що таке визначення “динаміки процесу кругообігу капіталу –
це його рух в просторово-тимчасовому аспекті” [99, с. 47].
Вони проголошують, що “дослідження теорії і практики виміру фінансового стану
функціонування підприємства підтверджує необхідність і доцільність побудови
системи показників на основі характеристики процесу кругообігу капіталу по всіх
трьох його фазах” [88, с. 47].
У навчальному посібнику В.М. Гриньової та О.В.Коюди (також вчених Харківського
державного економічного університету) вказується: “Функціонування оборотних
коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне
розміщення, як складова управління оборотним капіталом, має певні особливості
не лише в різних галузях, а й навіть на різних підприємствах однієї галузі.
Визначальним тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг
виробництва, рівень технології та організації виробництва, термін виробничого
циклу, системи постачання необхідних товарно-матеріальних цінностей і
реалізація продукції та ін.
Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції
оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже і різний рівень ризику
використання” [100, с. 163-164].
При аналізі наведених вище точок зору перш за все, на наш погляд, стає
потрібним чітке розмежування між поняттями оборотного капіталу та оборотних
коштів вже на стадії їх застосування, оскільки, як нам здається, термін
“оборотний капітал” застосовується нарівні з терміном “оборотні кошти”, тобто
між цими поняттями ставиться знак тотожності. Саме на цьому, на наш погляд,
робиться наголос у навчальному посібнику В.М. Гриньової та О.В.Коюди.
Таке відношення до цих понять прослідковується також і в багатьох інших
навчальних посібниках, підручниках, наукових публікаціях. Наприклад, у
навчальнеому посібнику з економіки підприємства П.Г.Мельника та О.І.Коринцевої
вказано наступне: “Оборотним капітал називається тому, що находиться у
постійному обороті коштів, проходячи різні форми: гроші – товар – гроші.
Зокрема, за один оборот (виробничий цикл) гроші вкладаються у придбання
сировини, у ході виробництва сировина трансформується у готову продукцію, після
продажу продукції кошти знову вертаються на підприємство у формі грошей. Таким
чином, за один оборот оборотні кошти проходять три основних економічних сфери:
постачання, виробництво і збут” [101, с. 91]. Отже, у наведеній цитаті мова
розпочинається про оборотний капітал, а закінчується - про оборотні кошти.
Не проводиться розмежування між поняттями оборотного капіталу та оборотних
коштів також і в провідному підручнику з фінансів підприємства, підготовленому
у КНЕУ колективом авторів під керівництвом доктора економічних наук, професора
А.М. Поддєрьогіна. Навпаки, у ньому наводяться обґрунтування тотожності цих
понять: “В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності
оборотних коштів. Дехто з економістів спрощено трактує їх як “предмети праці”,
“матеріальні активи”, “гроші, що перебувають в обігу”. Найчастіше можна
натрапити на два визначення оборотних коштів: 1) оборотні кошти – це грошові
ресурси, що їх вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для
забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції; 2)
оборотні кошти – це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного
календарного року можуть бути перетворені на гроші. Деякі автори таке саме
визначення дають терміну “оборотний капітал”. Дехто вважає, що оборотний
капітал – це кошти, котрі вкладено в оборотні активи підприємства, і які
використовуються у виробництві. Це свідчить про ідентичність понять – оборотні
кошти та оборотний капітал” [102, с. 187].
Але, якщо ототожнювати поняття “оборотний капітал” та “оборотні кошти“, то
виникає протиріччя на самому елементарному рівні логічного мислення: навіщо
конструювати та застосовувати два терміна для визначення однієї й тієї ж
економічної категорії?
Між тим плутанина у застосуванні термінів за теперішніх умов теоретичних
підходів до вирішення сутності оборотних коштів та оборотного капіталу має
тенденцію поширюватись, приводячи до того, що відносно однієї й тієї ж
економічної категорії застосовуються не два, а вже три терміни. Наприклад у
навчальному посібнику Д.В. Шияна та Н.І. Строченко “Фінансовий аналіз” відносно
одного й того ж поняття застосовуються три терміни: оборотний капіта
- Київ+380960830922