РОЗДІЛ 2
СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ
В СИСТЕМІ АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА
2.1. Розміри, спеціалізація та технічна оснащеність фермерських господарств
Історія аграрного виробництва знає різні форми приватних господарств. Це і великі сільськогосподарські латифундії засновані на рабській праці, і господарства колоній Стародавнього Риму, і поміщицькі (феодальні) господарства з використанням праці кріпосних селян, і тих, які наймали працівників. Але поряд з ними з давніх-давен мали місце селянські господарства. Нерідко вони організовувались на землі, яку виділяв селянам поміщик. Вони самостійно вели такі господарства, а при відробній ренті (барщині) змушені були працювати певний час на поміщика. Після відміни кріпацтва і особливо столипінської аграрної реформи в Росії, у т. ч. на території сучасної України з'явились вільні селянські господарства (напівнатуральні і крупнотоварні) власником яких була одна особа або сім'я. Після масової колективізації в сільському господарстві збереглися лише приватні підсобні господарства або як їх до цього часу називають "особисті підсобні господарства". Тобто підприємницький приватний сектор був ліквідований.
В усіх країнах з розвинутою ринковою економікою сільськогосподарське виробництво ґрунтується на різних видах переважно сімейних фермерських господарствах, кількість яких поступово зменшується, а їх розміри за земельною площею зростають. Деякі дослідники стверджують, що світовий досвід розвинутих країн дає майже однозначну відповідь - фермерське господарство довело за останнє сторіччя свої переваги як в Америці, так і Західній Європі. Цей багатий досвід нам потрібно досконало вивчити і використовувати [61]. У ринковій економіці фермерство є формою господарювання, що найбільше відповідає умовам та законам ринку [60]. І цілком логічно, що перехід на ринково-підприємницькі принципи аграрного виробництва супроводжувався з самого початку появою і розвитком селянських (фермерських) господарств. Закон України "Про селянське (фермерське) господарство", прийнятий Верховною Радою в грудні 1991 р. - створив правові засади для їх формування. В ньому селянське (фермерське) господарство визначається як форма підприємництва громадян, які виявили бажання переважно власною працею членів цього господарства виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.
Чимало вчених-аграрників, політиків і практиків покладали великі надії на широкомасштабний розвиток фермерства в Україні, на його пріоритетну роль у виробництві сільськогосподарської продукції. І дійсно, в перші роки аграрної реформи становлення фермерських господарств (ФГ) в подальшому йшло високими темпами, а потім цей процес проходив хвилеподібно про що свідчать дані таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Динаміка кількості фермерських господарств в Україні
РокиКількість господарствСтворено за рікУ % до попереднього року1992 2098 2016-19931468112583699,819942773913058188,9199531983 4244115,2199634778 2795108,7199735353 575101,1199835927 574101,6199935485 -462 98,8200035884 399101,1200138428 2544107,1200241600 3176108,32003430421442103,5200443016-2699,9200543232216100,5
Таким чином, на початку аграрної реформи тільки за два роки (1993-1994 рр.) було створено 25,6 тис. ФГ, тоді як за наступні чотири роки (1995-1998 рр.) лише 8,2 тис. (в три рази менше), а в 1999 р. кількість ФГ навіть скоротилась на 462 одиниць. І тільки у 2001-2002 рр. - процес зростання кількості ФГ знову прискорився - за цей час було створено - 5,7 тис. ФГ. В 2004 році кількість господарств знову зменшилася.
Чим пояснюється таке нерівномірне зростання кількості ФГ? У перші роки аграрної реформи бажаючі стати фермерами могли одержати у користування до 50 га сільськогосподарських угідь і до 100 га загальної земельної площі. На свої майнові паї вони могли отримати техніку і інші засоби виробництва. В той час ціни на техніку і добрива були більш-менш доступними для фермерів. Вони могли також купити зношену техніку в КСП за порівняно низькими цінами. Поглиблення диспаритету цін, глибока криза всієї економіки у тому числі аграрної сфери, гіперінфляція - все це призвело до того, що бажаючі стати фермерами не мали для цього можливості і насамперед "стартового капіталу", а без цього створити власне господарство не можливо.
Відомий Указ Президента України (грудень 1999 р.) зіграв у певній мірі позитивну роль для подальшого розвитку фермерства. Цьому сприяли і деякі інші чинники і насамперед певна стабілізація в аграрній економіці, зміцнення грошової і кредитної системи в країні. На думку О. Онищенко, грудневий Указ Президента України давав навіть підстави вважати, що в ході його виконання формування ФГ, яке в останні роки загальмувалося, прискориться. Проте темпи зростання їх кількості виявилися меншими від очікуваних. Станом на 1 жовтня 2000 р., одне новостворене ФГ припадало на 8 реорганізованих КСП [111].
Розвиток ФГ, тобто їх кількість на початок 2006 р. значно відрізняється по областям. У першу трійку, де найбільше функціонує ФГ, входять Одеська область - 5393; Миколаївська - 4373 і Дніпропетровська - 3265. Разом на ці області припадає 13031 ФГ, а їх питома вага у загальній кількості ФГ складає 31,3%, тобто майже третина ФГ функціонує в трьох областях України. Найменша кількість ФГ у Чернігівській області - 532, Рівенській - 535 і Житомирській - 596, а разом по цих трьох областях кількість ФГ складає 1663 (питома вага в загальній кількості ФГ - 4,0%). Тобто найбільша кількість ФГ функціонує в зоні Степу, де є можливість вирощувати зернові культури і соняшник як найбільш рентабельні.
На початок 2006 р. в Україні функціонував вже вагомий за кількістю сектор ФГ - майже 43 тис. одиниць. Питома вага ФГ до загальної кількості сільськогосподарських підприємств склала у 2004 р. - 68,4%. Швидкими темпами зростала й площа землекористування фермерів, про що свідчать дані таб