РОЗДІЛ 2
РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ МЕТАЛУРГІЙНИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ СВІТОВИХ ТЕНДЕНЦІЙ
2.1. Вплив світових тенденцій на реструктуризацію підприємств в сучасних умовах
Практика європейських країн свідчить, що ринкова трансформація економіки супроводжується, насамперед, глибоким соціальним спадом у традиційних галузях важкої промисловості та розширенням галузей, які випускають товари споживання і надають послуги. При цьому розвиток споживчого сектору забезпечують заново створені підприємства, переважно малі і середні, які з'являються у сфері послуг, а потім і в інших галузях.
Закордонні інвестори, у переважній більшості інвестують кошти у сервісні або дистрибутивні компанії, або у ті декілька успішних та відомих компаній, які має країна. З певних причин вони уникають ризикованої та довготривалої реструктуризації індустріальних компаній з фізично зношеним основним капіталом та засобами виробництва, з непідготовленим менеджментом, який не має сучасних навичок управління, із занадто великим штатом, можливими конфліктами з робочою силою та непрозорими фінансовими потоками. В Україні протягом усього періоду реформ, аж до початку 1999р., спостерігалася своєрідна "негативна структурна перебудова": безперервно зростала частка традиційних галузей створених у період індустріалізації, зокрема, видобувних галузей, паливно-енергетичного комплексу, що використовують низькі та середні технології, і мають в основному надзвичайно застарілий фізично і морально виробничий апарат. Спільним з іншими європейськими постсоціалістичними країнами був тільки занепад у галузях високих технологій (електроніка, машинобудування тощо), які не витримують конкуренції з більш дешевою та якісною продукцією розвинених країн.
Основне завдання для України полягає в тому, щоб приступити врешті-решт до "очищення" економіки від неефективних, фактично збанкрутілих підприємств, підгалузей, галузей, і замінити їх новими, здатними ефективно працювати в ринкових умовах. Це значною мірою визначить перспективи відновлення економічного зростання та його параметрів. Практичне здійснення цієї програми передбачає обов'язкове врахування досвіду реструктуризації інших країн світу.
Реструктуризація підприємств, як процес їх всебічного пристосування до ситуації динамічних змін внутрішньо притаманна ринковій економіці. Згідно з думкою фахівців Roland Breger and Partner GmbH-International Management Consultants, потреба в реструктуризації - наслідок несвоєчасного викриття кризових явищ на підприємстві. Таким чином, реструктуризація розглядається як комплекс заходів надзвичайного характеру, спрямованих на виживання підприємств в умовах кризи. Породжена вона загальною макроекономічною ситуацією, зміною загальної кон'юнктури або ж впливом внутрішніх для підприємств факторів.
Початок широкого використання терміну "реструктуризація" пов'язаний, насамперед, з глобальним переглядом наприкінці 70-х - на початку 80-х років економічної ролі держави в розвинених країнах з ринковою економікою. Заміна кейнсіанських і неокейнсіанських підходів на монетаристські була не просто наслідком певної теоретичної боротьби, а результатом усвідомлення глобальної неефективності державного підприємництва як такого [46].
У цей період (як, втім, і зараз) у країнах з розвиненою ринковою економікою процес реструктуризації часто нерозривно пов'язаний з приватизацією - сама зміна форми власності забезпечує необхідні імпульси для структурної перебудови підприємств, яка, в свою чергу, дає можливість їм ефективно діяти у конкурентному ринковому середовищі.
Трансформація економіки країн спирається на ряд загальних передумов, які визначають порядок макроекономічних реформ, характеризують сутність переходу до ринкової системи. До їх числа належать, наприклад, лібералізація цін, як одна з найважливіших умов функціонування ринку капіталу, лібералізація зовнішньої торгівлі тощо. Істинно ринкова природа реформ досягається в результаті передачі державної власності в приватні руки. Приватизація у постсоціалістичних країнах була фундаментальною передумовою і стрижнем господарської трансформації.
Фундаментальна зміна ролі держави полягає в переході до підтримки нею розвитку (чи відродження) приватного сектора як основи економічних перетворень в рамках загальної реструктуризації національного господарства, особливо промисловості. Тому приватизація не є самоціллю: успішна приватизація не може обмежуватися лише зміною форми власності, її кінцева мета полягає у відповідній реструктуризації всього господарства, спрямованій на покращення його економічних показників та підвищення конкурентоспроможності.
Підхід кожної із країн перехідної економіки до приватизації, обрана форма, швидкість процесу і т.д. здійснюють значний вплив на процес реструктуризації, включаючи умови її фінансування.
Однією з важливих проблем є з'ясування послідовності приватизації і реструктуризації, зокрема того, чи повинні компанії так чи інакше перебудовуватись до їхнього продажу. В цьому суперечливому питанні твердо і однозначно на рівні економічної політики визначились Чеська Республіка та Словацька Республіка, де рішення про приватизацію приймались до реструктуризації. Приватизацію у Чехії було обмежено вузьким змістом цього слова - зміною форми власності. Фактично реструктуризація виробництва, перебудова підприємства відсувались на другий план. Це було зумовлено, з одного боку, необхідністю прискорення приватизаційного процесу, а з іншого - концептуальною вихідною установкою: держава, за визначенням, не в змозі приймати правильні підприємницькі рішення. Тому, власне, реструктуризація повинна була чекати приватного власника, на якого і покладався основний тягар перетворень. [62, 87]
Так було і в Україні, що, на жаль, не призвело до очікуваних результатів. Якщо в Чехії та Словакії приватизація була поштовхом до розвитку підприємства після отримання його в приватні руки, то в Україні вона стала поштовхом до якнайскорішого банкрутства підприємств. Но