РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ ВИРОБНИЧО-ЕКОНОМІЧНОГО СТАНУ І РІВНЯ СПОЖИВАННЯ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИХ РЕСУРСІВ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ
2.1 Аналіз енергоспоживання і ресурсно-виробничого потенціалу сільського господарства
В Україні актуальною залишається проблема низької ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів. Цілком очевидно, що створення конкурентоспроможної економіки та зростання рівня життя громадян неможливе без зниження енергоємності валового внутрішнього продукту (ВВП). Політика енергозбереження та підвищення енергоефективності в усіх елементах суспільного життя держави є важливими чинниками впливу на сучасну енергетичну безпеку України, стабільне забезпечення потреб суспільного виробництва та населення енергоносіями.
Енергоємність валового внутрішнього продукту (ВВП) в Україні у багато разів перевищує енергоємність інших країн. Так, за різними оцінками, в т. ч. Інтернаціональної енергетичної агенції (Євростат) енергоємність ВВП у 1990 р. складала (в кг нафтового еквівалента на 1 дол. США, розрахований за! паритетом купівельної спроможності): Україна - 0,92, Польща - 0,47, США - 0,34, Японія - 0,2, країни ЄС - 0,27. У 2001 р. розрив дещо зменшився, але залишається суттєвим: Україна - 0,72, Польща - 0,26, США - 0,25, Японія - 0,17, країни ЄС - 0,22. В Україні, за даними нашої статистики, цей показник має дещо інше значення. У 1990 р. він мав значення 0,76 кг у. п./грн. ВВП (в цінах 2002 р.), а після значного його проміжного зростання, прогнозується, що він повернеться до цього ж рівня у 2007 р.
Високий рівень енергоємності ВВП Об'єктивно обмежує конкурентоспроможність національних виробництв і лягає важким тягарем на економіку та соціальну сферу, оскільки зайві витрати на енергоносії призводять до збільшення собівартості продукції та послуг, вимивання заробітної плати в її структурі та зниження прибутковості роботи підприємств.
Практична реалізація політики енергозбереження в Україні має стати основою технологічного переоснащення і структурної перебудови економіки держави. Як відомо, країни Західної Європи розпочали у 70-і роки новий виток науково-технічної революції у промисловості з активного запровадження енергозберігаючих технологій шляхом прямого адміністративного тиску за допомогою законодавчих актів та ефективних стимулів енергозбереження. З відомих причин ці процеси не відбулися в СРСР взагалі та в Україні - зокрема до цього часу. Вони випадають з поля діяльності як галузевих міністерств, так і місцевих органів влади. У 2001 році передбачені державним бюджетом України енергозберігаючі заходи було профінансовано лише на 30%, а у 2002 році --лише на 9,7%.
Економічне зростання в Україні (за 1999-2002 pp. приріст валового національного продукту (ВВП) склав 12,2%) досягнуто на застарілій технологічній базі шляхом завантаження вільних виробничих потужностей, використання наслідків глибокої девальвації гривні попередніх років і зростання енергоємності виробництва - тобто через суто екстенсивні чинники.
Проте, як свідчить досвід багатьох інших країн, екстенсивна модель розвитку економіки призводить до кризи всієї економічної системи. І українська економіка не є винятком, Вже у 2002 році визначилася тенденція до уповільнення темпів економічного зростання і приріст реального ВВП та промислового виробництва зменшився порівняно з 2001-м роком. Знизилися і темпи падіння енергоємності ВВП. Висновок очевидний: у межах екстенсивної моделі подальший розвиток економіки гальмується енергоємністю виробництв, що загрожує Україні системною кризою.
Не виникає сумнівів, що системна структурна трансформація економіки України і розробка стратегічних напрямів і фактичних завдань такої перебудови, мають базуватися, -насамперед, на пріоритеті інвестицій у високотехнологічне наукоємне виробництво та енергозберігаючі технології.
Технологічне переозброєння господарських комплексів України, модернізація енергетичного обладнання підприємств та організацій вимагають комплексного підходу як при розробці, так і при впровадженні енергозберігаючих енергоефективних технологій, техніки, матеріалів та конструкцій, їх вибір повинен обумовлюватися Оптимальним співвідношенням технічних, екологічних та економічних параметрів.
В умовах ринкових відносин органи управління регіону (області, міста, промислового вузла) можуть та повинні безпосередньо впливати на структурні зміни територіального господарства, включаючи в це поняття зміни структури сировини, що використовується, зокрема, широке використання вторинних матеріалів, та зміни структури і номенклатури продукції при задоволенні одних і тих самих потреб за допомогою різних матеріалів, обладнання та конструкцій.
Політика структурної перебудови господарства регіону (області, міста) у першу чергу повинна бути спрямована на: проведення міжгалузевих та внутрішньогалузевих змін шляхом згортання надмірних малоефективних, енергоємних та екологічно брудних виробництв; стимулювання прискореного розвитку дефіцитних неенергоємних виробництв легкої та харчової промисловості, а також наукоємних виробництв у сфері інформатики та обчислювальної техніки; створення нових хімічних продуктів для тонких технологій, радіотехніки, приладобудування, інформаційного обслуговування; створення ефективного енергозберігаючого обладнання.
Зниження потреб в енергії потребує як впровадження енергозберігаючих техніки та технологій, тобто перебудови технічної бази господарських комплексів України, так і впровадження основних факторів загального підвищення ефективності виробництва: зменшення матеріалоємності продукції, підвищення її якості та термінів служби, удосконалення розміщення виробничих сил та структури транспорту, покращення організації виробництва. Відомо багато прикладів різкого зменшення енергоємності продукції за рахунок зміни принципів її виробництва.
Другий шлях розвитку енергозберігаючих технологій передбачає укрупнення одиничних потужностей технологічних процесів та реалізацію інших спосо