РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО МАРКЕТИНГУ
2.1. Оцінка тенденцій розвитку сільськогосподарського маркетингу в Україні
Сучасний стан розвитку сільського господарства України характеризується як
глибока криза, що охопила фактично всі підприємства, незалежно від
організаційно-правової форми господарювання. Однією з причин кризи, на наш
погляд, є недостатня пристосованість внутрішніх факторів виробництва до
зовнішніх умов ринку, тобто відсутність реалізації маркетингової стратегії
сільськогосподарьких підприємств.
Агропромисловий комплекс України зараз переживає не найкращі часи. Як і багато
інших галузей, він перебуває у глибокій транснаціональній кризі. Реформи в
аграрному секторі України просуваються повільно. Одна з причин цього –
неспроможність уряду виробити і втілити дієву стратегію реформ, спрямовану на
забезпечення тривалої ефективності галузі та підвищення її
конкурентоспроможності. Цю неспроможність зумовлюють кілька чинників, зокрема
такі: неспроможність виробляти й аналізувати політику; брак скоординованості у
виробленні та провадженні політики; невідповідність адміністративних структур;
опір сторін, зацікавлених у гальмуванні реформ; вплив консервативних сил. Хоча
в сільських районах працюють радіо і телебачення, а також у тій чи іншій мірі є
доступ до інших ЗМІ, наприклад газет, рівень доступу до інформації становить
лише 50 % [4].
Фінансові ресурси мінімальні внаслідок існуючих нині методів планування та
розподілу бюджетних коштів; органи місцевого самоврядування не мають належного
обсягу повноважень, необхідного для забезпечення захисту інтересів сільської
громади.
Рівень активності населення відображає, наскільки активно сільські мешканці
беруть участь у вирішенні власних соціальних та економічних проблем. Цей
показник все ще перебуває на низькому рівні (20 %). Що ж до рівня культури
сільського населення та участі в різних процесах і чоловіків, і жінок, то цей
показник є відносно високим – 70 % [83].
За дослідженнями в рамках проекту АМР США/ПРООН у 2004–2006 рр., бідність у
сільській місцевості України на досліджуваний період є причиною серйозних
проблем із забезпеченням продовольством та охороною здоров’я, оскільки 70 %
доходу сільського домогосподарства витрачається на продукти харчування (для
порівняння: у Франції – 25 %, інших країнах ЄС – 21 %, Японії – 20 % та США –
15 %). В Україні сільські домогосподарства споживають на 33 % більше молока, на
46 % більше картоплі та на 7 % більше хліба, ніж міські домогосподарства, але в
них споживають на 3 % менше м’яса, на 30 % менше фруктів і на 21 % менше яєць,
риби та рослинної олії. У результаті споживання калорій з розрахунку на одного
сільського мешканця є на 4 % вищим, ніж у середньому по країні [148-149].
Незважаючи на досягнення певних позитивних результатів від реалізації аграрної
реформи в Україні, багато нагальних питань і проблем, вирішення яких є
пріоритетним, так і залишилися невирішеними. Серед цих проблем можна виділити
такі:
відхід від адміністративно-командної системи управління. Відсутність політики,
яка сприяє розвитку ринкового сектора сільського господарства; зволікання з
обмеженням державних монополій, з розробкою механізмів регулювання цін і
втручання у функціонування ринку;
розвиток ринку землі. Неповне право володіння землею та проблеми, пов’язані з
реєстрацією землі; мораторій на продаж землі сільськогосподарського
призначення; нерозвинутість інституту іпотеки землі; неефективне використання і
захист сільськогосподарських угідь;
розвиток сільськогосподарського кредитування, страхування, вдосконалення
оподаткування сільського господарства. Незадовільна ситуація у сфері
фінансового та кредитного забезпечення сільського господарства (у тому числі
іпотечні банки та ринок страхових послуг); обмежена пропозиція кредитних
ресурсів і їх висока вартість для сімейних фермерських господарств, дочірніх
сільськогосподарських підприємств, обслуговуючих кооперативів, недосконалість
оподаткування цих структур, а також найманих сільськогосподарських працівників
та орендодавців земельних паїв;
розвиток ринкової інфраструктури. Відсутність ефективних каналів збуту для
забезпечення збільшення обсягів продукції, яка продається на прозорому ринку;
оптових ринків сільгосппродукції та матеріалів і ресурсів; ефективної бартерної
торгівлі, ринкової інфраструктури (торгових домів, приватних підприємств у
сфері послуг, обслуговуючих кооперативів, переробних і торговельних
підприємств);
розвиток сільської місцевості. Відсутність приватного сектора, націленого на
вирішення стратегічних проблем розвитку села, проблеми бідності сільських
громад, сільського населення;
розробка та запровадження стандартів якості і безпеки. Невідповідність
українських стандартів якості і безпеки світовим стандартам СОТ та ЄС (ISO,
HACCP), запровадження яких має забезпечити зростання експортного ринкового
потенціалу;
розвиток правової бази для запровадження нових технологій [4,169].
Оцінюючи на основі даних табл. 2.1 динаміку розвитку різних форм
сільськогосподарських підприємств на Україні, варто відмітити, що поступово їх
кількість стабілізується, про що свідчить співвідношення даних 2006 р. до даних
2005 р.; при цьому збільшується роль приватних підприємств – кількість зросла
на 1,7 %. Основною частиною підприємств залишаються фермерські господарства, що
становлять 72,6-74,2 % від загальної кількості сільськогосподарських
підприємств. Але роль фермерських господарств у сільськогосподарському
виробництві визначальною назвати не можна, адже в їх розпорядженні знаходиться
така частина ре
- Київ+380960830922