РОЗДІЛ 2
Сучасний стан, проблеми відтворення
й ефективності використання трудового потенціалу
2.1. Вихідні принципи визначення динаміки трудових ресурсів
і працівників сільськогосподарських підприємств
За останні роки проблеми відтворення трудового потенціалу села, а насамперед
трудового потенціалу сільськогосподарського виробництва, привертають все більшу
увагу дослідників. У численних публікаціях науковців наголошується на тому, що
ситуація у цій сфері стає все більш критичною. З особливою переконливістю це
було показано у науково-аналітичній доповіді, підготовленій науковцями
Інституту економіки НАНУ [93]. Тож природно, що пов’язані з даною проблемою
питання активно обговорюються у численних публікаціях. Дані проблеми були також
предметом всебічного розгляду на Сьомих річних зборах Всеукраїнського конгресу
вчених економістів-аграрників 9-10 листопада 2005р., а також на десятих зборах
конгресу 10-15 квітня 2008р. [94]. Слід також відзначити, що проблеми,
притаманні сільському господарству України та Росії, багато в чому тотожні.
Одна з них пов’язана з тим, що і в Росії швидкими темпами скорочується
кількість зайнятих у сільському господарстві. Причому, як зазначає О.Ф.Серков,
ідуть із села кваліфіковані та найбільш працездатні кадри. До того ж за роки
реформ майже на 40 млн. га, або на 1/3, скоротилися посівні площі, більш ніж
наполовину – поголів’я худоби, більше половини сільських мешканців мають дохід
нижче прожиткового мінімуму [95,с.38]. Як підкреслює І.Г.Ушачов, унаслідок
різкого скорочення чисельності сільського населення Росії активно йде процес
обезлюднення великих територій країни ( понад 13 тис. сільських поселень), що
створює реальну загрозу втрати контролю над ними з боку центральної влади
[96].
При всій різноманітності підходів до структуризації проблеми формування
трудового потенціалу практично всі дослідники одностайні в тому, що базове
місце в ній посідає категорія “демографічно-відтворювальний потенціал”. Є всі
підстави наголосити на монографії О.Г.Рогожина [97]. Зокрема дослідник
зазначає, що демографічна криза українського села почала проявлятися в 70-ті
роки минулого століття, а її сучасний стан характеризується вже як така стадія,
коли йдеться про вимирання українського села [98,99].
Природно виникає запитання: як буде забезпечене сільське господарство України
робочою силою у перспективі? Відносно перспектив зміни чисельності населення
існують суттєво різні точки зору. Це стосується як глобального, світового
рівня, так і рівня окремих країн, їх різних соціально-економічних складових,
зокрема сільської місцевості. Щодо перспектив зміни чисельності населення всієї
планети, то прогнози, відрізняючись кількісними параметрами, єдині в одному: ще
досить довго загальна чисельність населення буде зростати, але у подальшому на
певному етапі має стабілізуватися. Так, до 2050 р. населення планети зросте до
9 млрд. і його більшість буде проживати у великих містах [100]. Чисельність
населення України буде істотно зменшуватися.
Стрімке скорочення чисельності населення очікує Японію. Так, у доповіді,
опублікованій урядом Японії, йдеться про те, що до 2055р. населення країни
скоротиться на 30% – з 130 млн. чол. до 90 млн. [101]. Причому кількість людей,
старіших за 65 років, зросте удвічі і складе 40,5% населення. Нині Японія
посідає перше місце у світі за питомою вагою дуже старих людей у структурі
населення й останнє місце – за кількістю молоді. Цей дисбаланс є загрозою для
подальшого економічного зростання країни.
Щодо України, то особливого аналізу потребують демографічні процеси як один із
параметрів формування трудового потенціалу села. Гострота цих процесів
обумовлюється, по-перше, постійним скороченням чисельності населення у цілому;
по-друге, скороченням чисельності сільського населення не через міграцію селян
до міст (як це було раніше), а внаслідок депопуляції. У структурі сільського
населення значно підвищується питома вага осіб пенсійного віку [102].
У зв’язку з цим виникає необхідність оцінити вірогідність прогнозу, здійсненого
науковцями УААН, згідно з яким кількість трудових ресурсів українського села
протягом 2002-2016рр. стабілізується або навіть зросте на 0,8% [103, с. 43-44].
Наскільки це вірогідно? Адже для України характерною є не тільки депопуляція
сільського населення, а й одночасне погіршення його якісних характеристик:
життєвий потенціал сільського населення протягом лише одного покоління
(1979-2005рр.) зменшився на 25,4%. За умови збереження сучасного рівня
відтворення селянства його не стане через чотири покоління [104].
Слід з’ясувати, в якій мірі сучасні тенденції формування чисельності сільського
населення створюють передумови збільшення кількості робочої сили, зайнятої в
сільському господарстві. Вірогідність такої оцінки може розглядатися з різних
позицій, але обов’язково під кутом зору перспектив зміни чисельності всього
населення України, у тому числі сільського, та його провідної складової –
кількості зайнятих у сільськогосподарському виробництві. Особливістю структури
зайнятих у сільській місцевості є те, що питома вага зайнятих у сільському
господарстві має тенденцію до зменшення у зв'язку із кризою в цій сфері
економіки. В умовах ринку сільське господарство є ризикованим виробництвом.
Залежне від погодних умов, постачальників сільськогосподарської техніки, цін на
сільськогосподарську продукцію, які часто змінюються в умовах конкуренції та
визначаються переважно посередниками-заготівельниками, сільськогосподарське
виробництво перебуває на низькому рівні розвитку.
Процес формування трудового потенціалу села відбувається під дією багатьох
чинників. Але, як обґрунтовано заз
- Київ+380960830922