РОЗДІЛ 2
Методологічні засади фермерства як типу підприємницької діяльності на селі
2.1. Передумови розвитку інституту фермерського підприємництва та роль держави
у його становленні
Проблемам становлення і розвитку підприємництва в аграрній сфері присвячена
значна кількість дисертаційних робіт, монографій і колективних наукових праць.
Проте актуальним залишається дослідження таких понять як «фермерське
підприємництво», «конкурентоспроможність підприємницьких структур»,
«агробізнес» тощо. Досі залишається невирішеною проблема уніфікації категорій,
які відображають динаміку розвитку суб’єктів підприємницької діяльності в
аграрній сфері. У визначенні структури фермерського підприємництва і
обґрунтуванні нового підходу до характеристики названої категорії, аналіз
різних точок зору відіграє важливу роль.
При розкритті сутності підприємництва у сільському господарстві, деякі автори
вважають його єдиною сферою життєдіяльності селянина, що включає, окрім
професійної діяльності, стиль мислення і психологію. Вказане формулювання
заслуговує високої оцінки, оскільки воно дозволяє виділити головних суб’єктів
ринкових відносин – селян, які опосередковують через продуктивну працю обмін і
споживання продуктів аграрної сфери. Проте, на нашу думку, становлення
фермерського підприємництва є об’єктивно необхідним процесом, що відбувається
незалежно від волевиявлення продавців і покупців сільськогосподарських товарів,
який реалізується на основі майнової відповідальності фермерів-власників. У
зв’язку з цим, доцільно розглянути фермерське підприємництво в якості системи
виробничих відносин, в тому числі організаційно-економічних, які виникають між
відповідними суб’єктами з приводу виробництва сільськогосподарської продукції і
її доставки до місця споживання.
У разі визначення сутності фермерського підприємництва як економічної
категорії, переважає думка, що є можливість його характеристики з точки зору
організаційно-економічних відносин. При цьому, сутнісна оцінка фермерських
господарств зводиться лише до відносин власності на землю.
Такий висновок вимагає осмислення, оскільки в розумінні сутності явища слід
виходити із його дійсного джерела. Якщо оцінювати фермерське підприємництво
лише з позицій відносин власності на землю, то імпульсом його розвитку
визнається певна форма привласнення. Однак фермерські господарства можуть
пропонувати сільськогосподарські товари на ринку, але при цьому не бути
власниками засобів виробництва. Різні форми власності опосередковуються
організаційно-економічними відносинами, які сприяють розвитку малих, середніх і
великих ферм.
Аналіз фермерського підприємництва, з точки зору виробничих, в тому числі і
організаційно-економічних відносин, є предметом економічного дослідження в силу
того, що відносини, які встановлюються між підприємцями і покупцями продукції
аграрної сфери в процесі організації виробництва, розподілу, обміну і
споживання сільськогосподарських продуктів відносяться до виробничих відносин.
Це їх критеріальна ознака, на основі якої вони входять в предмет дослідження
економічної науки.
Існує думка, що фермерське підприємництво зводиться до особливого виду
економічної активності, яка ґрунтується на самостійній ініціативі,
відповідальності та інноваційній ідеї фізичних осіб.
Така точка зору, безумовно, є конструктивною, однак вона відображає окремі
критерії складових елементів цілого, тобто не сутнісні ознаки досліджуваної
категорії, а соціально-економічні наслідки реалізації господарської ініціативи.
Не заперечуючи того, що проблема, яка нас цікавить, є взаємоув’язаною з
підприємницькою активністю в розумінні сутності, як внутрішнього змісту
предмета, слід виходити із джерела його існування. Лише на основі реального
виробництва формується функціональна структура фермерського підприємництва.
Ми не погоджуємося з поширеним твердженням, що розвиток підприємницької
діяльності в сільському господарстві залежить від наявності у фермера певних
якостей і специфічних здібностей. Якщо вважати цю точку зору загальноприйнятою,
то виявляється, що при збільшенні фермерськими господарствами обсягів
виробництва, продукція фермерів може бути реалізованою без їх врахування. При
чому, на практиці, з метою уникнення втрат продукції аграрної сфери і через
необхідність досягнення ціни рівноваги, суб’єкти господарювання формують
пропозиції завдяки скороченню виробничих і трансакційних витрат.
У зв’язку з цим, економічні дії суб’єктів приватної власності на землю
знаходять реалізацію не в ізольованому просторі, а в певному ринковому
середовищі. Тому угоди, які є прийнятними і приносять дохід у рослинництві,
можуть бути недоцільними, наприклад, у тваринницькій галузі. Щоб уникнути
узгодження зовнішніх факторів, які впливають на можливість прийняття того чи
іншого рішення, в межах фермерського підприємництва виробляються певні норми
поведінки, які є оптимальними. Ці норми являють собою конкретні правила, тобто
формальні інститути, виконання яких сприяє упорядкуванню відносин, що виникають
між економічними суб’єктами з приводу виробництва, розподілу, обміну і
споживання сільськогосподарських продуктів.
У ході трансформації названих відносин інститути диференціюються за типами і
характеризуються ступенем розвитку продуктивних сил. Як наслідок, критерієм
оцінки економічних інструментів стає поєднання галузевого, функціонального і
регіонального аспектів фермерського підприємництва. Проте завдання полягає не в
тому, щоб зафіксувати різницю між економічними і інституціональними формами.
При їх співставленні не слід виділяти лише диференціацію
- Київ+380960830922