Розділ 2. РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН У ЗЕРНОПРОДУКТОВОМУ КОМПЛЕКСІ ВІННИЧЧИНИ
2.1. Аналіз і тенденції розвитку відносин на ринку зерна
Сучасне світове і вітчизняне зернове господарство є ключовою галуззю сільського господарства. Саме воно забезпечує потребу населення в харчовому рослинному білку, а тваринництво - в поживних концентрованих кормах. Загальновідомий факт, що через призму стану зернового господарства в значній мірі відзеркалюється загальний стан сільськогосподарського виробництва. Від рівня виробництва зерна також, в певній мірі, залежить економіка нашої країни.
Вінниччина за рахунок одних з найкращих природно-кліматичних умов країни, якісних родючих грунтів, багатовікового хліборобського досвіду є лідером в виробництві зернових культур України, (додаток А). Протягом останніх років по виробництву зерна всіма категоріями господарств область займала провідні позиції, а в 2000 році - 1 місце з майже 1,75 млн. тонн збіжжя. Для Вінницької області, найбільшої аграрної області країни, це питання є ще й особливо важливим з тієї причини, що зернова група як високодохідна галузь підтримує рентабельність всього сільськогосподарського виробництва, а відтак дозволяє забезпечити хоча б просте його відтворення. За останні роки зернове господарство Вінниччини зазнало значного спаду внаслідок екстенсивних (скорочення посівних площ), й інтенсивних чинників (зменшення врожайності основних зернових культур).
Так, якщо валовий збір в 1990 році склав понад 3,1 млн. тонн зерна, то в 1991-1995рр. лише 2,3 млн. тонн, а в 1999 р. він зменшився майже до 1,5 млн. тонн, тобто більше як вдвічі (рис.2.1.).
Зміни в структурі, динаміка розвитку зернового господарства області в цілому та адміністративних районах Вінниччини наглядно демонструє, що протягом останнього десятиріччя посівні площі зернових, їх урожайність і валові збори помітно скорочувалися, (додатки Б,В,Г,Д).
Проведений аналіз свідчить, що на протязі 90-х років посівні площі зернових зменшилися на 19%, а саме за рахунок скорочення площ ріллі в обробітку - на 13,4%, зниження частки в структурі посівів - 3%. Динаміка врожайності за цей же період теж має сталу тенденцію до зниження, що досить добре відображає додаток 4 в районному розрізі.
Головними причинами сьогоднішнього кризового стану виробництва зерна були: погіршення використання землі, людських ресурсів, суттєве скорочення внесення на 1 га посіву мінеральних та органічних добрив, гербіцидів, низькі ціни на зернові (за винятком 2000 року).
Традиційно зернова галузь для господарств була порівняно високорентабельною і забезпечувала більш як половину прибутку, що отримували господарства від реалізації рослинницької продукції та таким чином компенсували збитки від реалізації тваринницької. Однак протягом останнього десятиріччя ефективність зерна товарного призначення як і інших видів сільськогосподарської продукції, мала тенденцію до зниження. До негативних наслідків збільшення собівартості зерна, що певною мірою зростає через зменшення врожайності, також є нерівнозначність зростання цін на матеріально-технічні ресурси, які споживають виробники зерна, висока зношеність технічних засобів, відсутність відповідної бази для зберігання зерна в господарствах. Всі ці фактори негативно вплинули на зменшення обсягів виробництва зерна, різке погіршення якості та перехід зернової галузі на шлях екстенсивного розвитку. Рівень цін на продукцію не забезпечував відповідної рентабельності.
Зміни, що відбулись за останні дев'ять-десять років в сфері реалізації зерна, пріоритетність каналів маркетингу свідчать про поступовий перехід від адміністративної економіки до ринкової. Відміна державних закупівель зерна через державне замовлення та держконтракт змусила селянина шукати інші шляхи реалізації своєї продукції. Цей шлях до ринку був досить складним. Динаміку обсягів товарної пропозиції зерна господарствами
суспільного сектора ілюструють дані табл. 2.1.
Характеризуючи динаміку реалізації зерна в 1990-1994 роках слід відзначити, що вона була досить стабільною, основними каналами реалізації
являлися торгівля з заготівельними організаціями та населенням, домінуючу роль в яких відігравали все-таки перші. (в 1990 році - 97%). Починаючи з 1995 року, коли продаж зерна в рахунок державних закупівель через систему хлібоприймальних підприємств перестав бути основним каналом реалізації, почала розвиватись торгівля на ринку, через власні магазини, ларки та бартерні операції.
Вже в 1995 році питома вага державних закупівель не перевищувала 50%, в 1997 та 1998 роках - 19%, в 1999 році - близько 16%, а в 2000 році - 4 відсотки. При тому, що загальна реалізація зерна в 2000 році зменшилась тільки на 21,1 % порівняно з 1990 роком, продаж заготівельним організаціям становив 25 частину від загального, при зростанні майже в 700 разів реалізації на ринку, та в 10 раз - продажу населенню. Наведена диверсифікація каналів збуту не внесла особливих змін у цінову ситуацію (середні ціни залишилися низькими до 2000 р.). Проте з появою різних каналів була знята абсолютна залежність товаровиробників від монопсоного споживача - держави, яка в останні роки існування держконтракту дозволяла собі не розраховуватися вчасно за продукцію.
Таблиця 2.1.
Продаж зерна по різних каналах реалізації
протягом 1990-2000 років, тис. тонн
( суспільний сектор)
КаналиРоки2000
до
1990
%1990199119961997199819992000Всього1036,1787,9804,7938,6923,5866,2817,578,9В т. ч.:заготівельним
організаціям1005,3586,1367,8176,5178,2140,534,23,4на ринку0,468,1163,0202,0223,2195,7283.4в 708,5 разівнаселенню28,3128,8144,5257,0264,2278,5289,2в 10,2 разівза бартером-3,5127,0301,8257,3242,1191,4*продано на
біржі-----9,318,8*інша продаж2,11,42,41,30,60,10,523,8
В умовах інфляції кошти знецінювалися, знижуючи ефективність реалізаці