РОЗДІЛ 2
СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ, ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ФУНКЦІОНУВАННЯ АГРОФОРМУВАНЬ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
2.1. Розвиток та сучасний стан організаційно-правових форм
господарювання.
Історичний процес розвитку суспільства на всіх етапах його становлення та існування свідчить, що еволюція цього процесу відбувалась як поступовий перехід від нижчого до вищого порядку. На зміну існуючої формації зароджувалася нова система виробничих відносин, що забезпечувала кращий соціальний статус людини, надавала право вибору найманої праці на вищій індустріальній основі й вищому заробітку, який краще забезпечував утримання сім'ї.
Здійснення економічної реформи розпочалося в Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах із реформування форм власності, перетворення її з державної та не персоніфікованої колгоспної у приватну й персоніфіковану колективну і створення на цій основі в аграрному секторі нових господарських формувань. Відповідно до цих принципів формувалась законодавчо-правова база.
Аналізу процесів і явищ, які відбувалися у державі у результаті проведення аграрної реформи та з метою розвитку ринкових відносин у сільському господарстві присвячені праці вітчизняних та зарубіжних вчених [1; 4; 10; 16; 17; 20; 32; 84; 97;124].
18 грудня 1990 року Верховною Радою України було прийнято
постанову "Про земельну реформу" в Україні. У цьому ж році був прийнятий Земельний кодекс, який визначив правовий режим та порядок передачі земель у власність і надання їх у користування. На першому етапі перетворень, який завершився в 1999 році, основні зусилля були зосереджені саме на земельній реформі. Чітко було поставлене питання про форми і відносини власності на землю та здійснені перші кроки - роздержавлення землі і передача її у колективну власність недержавних підприємств.
У січні 1992 року, після прийняття Закону України "Про форми власності на землю", почалося паювання землі та майна. Низка законодавчих актів, прийнятих у 1993-1999 роках, була направлена на врегулювання земельних та майнових відносин, надавала новий імпульс перетворенням у галузі сільського господарства. Цей період характеризувався гострими дискусіями, суперечностями і навіть протистояннями фахівців, вчених, народних депутатів по напрацюванню нормативної бази та інституціональних засад.
Однак сільське господарство залишалося поза межами ринкових
перетворень, реалізовуючи свою продукцію за фіксованими цінами та закуповуючи ресурси уже за ринковими. Не реформуючись на ринкових засадах паралельно з іншими галузями, сільське господарство перетворилося із прибуткового у збиткове. Так, середня рентабельність сільськогосподарських підприємств області по галузі на рівні 40% у 1990 році змінилася 25- відсотковою збитковістю у 1999 році. Діяльність 65% сільськогосподарських підприємств була збитковою у 1997-1999 роках. Зростали кредиторська заборгованість та борги по заробітній платі. При цьому значно збільшився розрив між розміром оплати праці у сільському господарстві та промисловості. Через тотальну збитковість уже в 1998-1999 роках чітко намітилися тенденції руйнування цілісності майнових комплексів.
Застаріла система збуту сільськогосподарської продукції за фіксованими цінами призвела до небачених масштабів бартерних операцій, що сприяло поширенню тіньових схем та корупційних діянь. У 1997-1999 роках обсяги виробництва валової продукції сільськогосподарськими підприємствами становили 37,4 % від рівня 1990 року. Більш як у половини господарств тваринництво перестало існувати, як галузь. За критичним порогом опинилася соціальна сфера сільської місцевості.
З 1990 по 1999 рік індекс цін на промислову продукцію, що споживалася АПК, у 6 разів перевищив індекс цін на сільськогосподарську продукцію. За оцінками науковців , це призвело до практично повного вимивання обігових коштів [52, с.3-12].
Аграрний сектор держави, маючи чи не найбільші можливості стати лідером економічних реформ на початку 90-х років, з великими втратами, останнім, вступив у ринкову економіку.
У 90-х роках починається процес приватизації та паювання майна і землі в АПК області. Агропромисловий комплекс являє собою сукупність підприємств і організацій різних форм власності і сфер виробництва, що мають між собою тісні організаційно-економічні зв'язки. Разом з тим, як стверджує П.Саблук та ряд інших вчених, накопичений досвід приватизації в Україні, Pосії та інших країнах СНД показав, що реалізувати роздержавлення підприємств без серйозних теоретичних розробок надто складно і неефективно [73; 76; 79; 96; 116; 122; 123; 125; 126; 138]. Особливістю приватизації аграрного сектора стала безкоштовна передача трудовим колективам радгоспів, перетворених у КСП, частини державного майна, а також землі. Підприємства сфери переробки, а також виробничої і соціальної інфраструктур перетворюються у відкриті акціонерні товариства [149]. Процес перетворень і приватизації в сфері АПК супроводжується падінням обсягів виробництва, поголів'я і продуктивності тварин, скороченням парку сільськогосподарських машин і пристосувань, зменшенням площ зрошуваних земель. У середньому за 11 років спад виробництва продукції сільського господарства мав наступні показники: валове виробництво зерна в середньому за рік зменшувалось на 51,6 тис. тонн, поголів'я корів на 17 тис. голів, валовий удій молока на 30,4 тис. тонн, валове виробництво м'яса усіх видів на 8,4 тис. Тонн у тому числі свинини - на 3,5 тис. Тонн, виробництво яєць - на 4,3 млн.штук.
У