РОЗДІЛ 2
Особливості розвитку ринку зерна в Україні
2.1. Етапи розвитку вітчизняного ринку зерна
Зерновий ринок для України був і залишається об’єктом стратегічного значення.
Зважаючи на це, здійснено аналіз вітчизняного ринку зерна та його компонентів
за тривалий період. Передусім розглянемо етапи розвитку всієї економіки
України, в контексті яких можна виділити періодичність розвитку зернового
ринку. Зокрема, В.М. Геєць, проводячи макроекономічний аналіз економіки
колишнього СРСР і України, виділяє такі етапи:
до середини 80-х років – асиметричний тип рівноваги сукупних попиту і
пропозиції;
із середини 80-х років спостерігалося порушення стійкості рівноваги, тобто
подальше зміщення в абсолютно нееластичне положення як графіка сукупної
пропозиції, так і попиту;
на початку 90-х років графіки сукупних попиту і пропозиції зайняли абсолютно
нееластичне положення, що означало настання кризи.
Із середини 90-х років положення графіків сукупних попиту і пропозиції в
Україні відповідають фазі депресії [75, с.58]
За результатами дослідження розвитку зернового ринку України починаючи з кінця
80-х років ХХ ст. та особливостей державної політики щодо нього можна виділити
такі етапи:
І етап –період жорсткого державного регулювання державою або радянський період
до 1990 року
Головними ознаками ринку зерна за радянських часів були централізація та
жорстке регулювання державою. Функції попиту та пропозиції виконували Держплан
та Держкомцін, формуючи п’ятирічні та річні обсяги виробництва й заготівель
зерна. Конкуренція існувала по суті у вигляді соціалістичного змагання між
областями, районами, безпосередньо виробниками. Наповнення ринку зерна
колишньої УРСР відбувалося переважно за рахунок власного виробництва.
Реалізація зернової продукції завжди була однією з найбільш вагомих статей
наповнення бюджету сільськогосподарського підприємства, її частка в загальній
виручці по господарствах України за період 1980 – 1990 рр. становила близько
11%. Щодо ефективності виробництва, то зерно було прибутковою продукцією з
високим рівнем рентабельності (від 53 до 197%) , тоді як загальна
рентабельність господарств суспільного сектору, де в основному було
сконцентровано виробництво зерна до 90-х років, не перевищувала 30%.
Ресурсне забезпечення галузі за умов адміністративно-планової системи
відбувалося шляхом централізованого розподілу засобів виробництва, добрив,
засобів захисту рослин. У 80-х роках сільське господарство щорічно одержувало
40-45 тис. тракторів і 12-15 тис. зернозбиральних комбайнів [144, c.6].
Зокрема, у 1990 р. в сільському господарстві України працювало 495 тис.
тракторів, що в розрахунку на 1000 га посівної площі становило 15,2 шт. на 1
гектар зернових [200, с.51]. На 1 гектар зернових вносили 132 кг мінеральних і
6,5 тонн органічних добрив (у розвинених країнах на той період – 300 кг
мінеральних і 12-15 тонн органічних добрив), в наступні роки вказані показники
зменшилися кількоразово.
Високий рівень механізації робіт та інтенсифікації виробництва в поєднанні із
сприятливими природно-кліматичними умовами забезпечував формування потужного
потенціалу й високі валові збори зерна.
Специфіка вітчизняного зернового виробництва полягала в тому, що значна частина
зерна залишалася в господарствах для внутрішнього використання (на корм,
насіння, громадське харчування у вигляді борошна, круп), тому для реалізації
залишалося тільки близько половини збіжжя. Товарність зерна протягом
аналізованого періоду в середньому становила 55 %.
Політика тодішнього уряду і сільськогосподарських органів управління – від
центрального до місцевих – спрямовувалася на інтенсифікацію зерновиробництва.
Про це свідчить динаміка урожайності зернових протягом аналізованого періоду
(рис.2.1).
Рис.2.1. Динаміка урожайності зернових та зернобобових в Україні, ц/га
Протягом останнього століття в Україні вона збільшилась від з 9,4 ц/га у 1913
р. до 34,9 ц/га у 1990 році [119, с.32; 212]. Зниження урожайності в окремі
роки, за твердженням Л.М. Худолій, спричинено циклічністю погодно-кліматичних
умов. Кожний четвертий рік в Україні є дуже посушливим, коли урожайність, як
правило, знижується [201, с.58]. Однак значення показників урожайності не були
нижче 21,1 – 22,8 ц, тоді як після 1990 р. – у 1996, 1999, 2000 та 2003 рр.
вони знизилися до 19,7-18,2 ц з гектара. Тобто негативний вплив погодного
фактору стає дедалі відчутнішим на фоні недостатнього рівня агротехнології.
Виробництво зернових у 1989-90 х роках досягло піку: валові збори були на рівні
51,2-51,0 млн. тонн зерна, що стало найвищим показником за всю історію розвитку
зернового господарства України. Значну частину (рис.2.2) становило зерно
пшениці, яка мала високу якість (вміст клейковини не менше 23 %, що відповідало
кращим стандартам зерна для випікання хліба).
Рис.2.2. Структура виробництва зернових і зернобобових в Україні у 1990 році, %
Товарні ресурси зерна формувалися під контролем уряду (союзного,
республіканського) відповідно до прийнятих планів та очікуваних обсягів
виробництва. У 80-х роках щорічно надходило в державні засіки 15-17 млн тонн
зерна, з них у союзний фонд – 3-5 млн тонн [42, с.3; 198, с.122]. Внутрішній
ринок зерна формувався за рахунок закупівлі зерна у товаровиробників державними
спеціалізованими заготівельними організаціями за визначеними державою видами й
обсягами продукції.
Ринкові ціни формувалися на основі суспільно необхідних витрат, розмір яких
зумовлювався потребами суспільства в даному товарі, тому на різних етапах мав
свою специфіку визначення.
Протягом 80-х років минулого століття ді