РОЗДІЛ 2
ЕКСПЛІЦИТНІ ТА ІМПЛІЦИТНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ СПОНУКАЛЬНИХ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ
2.1. Реалізація первинних і вторинних функцій мовних одиниць у вираженні спонукання до дії
Головними завданнями опису будь-якого ФСП є визначення функціонального діапазону мовних одиниць, які виражають дане поле, дослідження мовленнєвих умов реалізації кожної з установлених їхніх функцій.
Функція того чи іншого мовного засобу - це його роль, призначення, мета його вживання. Таким є найбільш загальне тлумачення лінгвістичного терміну "функція", широко розповсюджене при його використанні.
Поняття "функція", перетинаючись із поняттям "значення", не тотожне йому. Для "значення" домінантою є семантична структура знакової одиниці та її місце в даній підсистемі мовних одиниць, тобто поняття "значення" пов'язано насамперед із запитанням "що собою являє дана одиниця в плані змісту?". Для "функції" домінантою є зв'язок семантики, яку вона виражає, з певним "способом поведінки" досліджуваної одиниці у мовленнєвому середовищі і з досягнутим у мовленні результатом, тобто поняття "функція" пов'язане із запитанням "для чого слугує дана одиниця, яке її призначення?". Отже, "семантична функція" є поняттям ширшим, ніж "значення", оскільки воно охоплює не тільки власне значення тієї чи іншої мовної одиниці, а й мовленнєвий зміст, у формуванні якого істотну роль відіграють мовленнєва ситуація й "фонові знання" [19, с. 41 - 42].
Як відомо, значення одиниць і їхні функції в мовленні не завжди корелюють. У зв'язку з цим ряд мовознавців розрізняють потенційні й реалізовані (О. В. Бондарко) або первинні і вторинні функції (А. П. Загнітко, В. Г. Гак).
Потенційна функція - це здатність мовної одиниці виконувати певне призначення. Реалізована функція - це результат функціонування даної одиниці у взаємодії з її середовищем, тобто реалізація деякої здатності в конкретному акті мовлення [126, с.17]. Первинні функції форм виступають тоді, коли реалізована функція збігається зі своєю потенційною функцією, якщо ж реалізована функція не збігається з потенційною, тобто виходить за межі своєї системної амплітуди, слід говорити про вторинні функції форм [16, с. 30].
Дослідження ФСП спонукальності в сучасній українській мові на матеріалі текстів наукового, офіційно-ділового, публіцистичного та художнього стилів, записів усного розмовного літературного мовлення показали, що центральне місце серед засобів вираження прямого спонукання належить висловленням, у яких позицію присудка займають форми 2-ї особи однини та множини наказового способу дієслова. Усі мовознавці беззастережно вважають ці форми ядром ФСП спонукальності, бо вони - найбільш спеціалізовані засоби вираження семантики спонукання і регулярно функціонують у мовленні. Поряд із ними розташовується форма 1-ї особи множини наказового способу, яка також належить до ядерних складників поля спонукальності. Для названих форм наказового способу функція спонукальності є первинною, заради неї перш за все ці форми й існують у мові.
У певних контекстуальних умовах функція спонукальності може реалізуватися іншими граматичними формами, для яких ця функція є вторинною.
У функціональних дослідженнях останнім часом висувається поняття сполучених, синтетичних ситуацій, наприклад, модально-аспектуальних, модально-темпоральних, модально-компаративних, модально-локативних, модально-об'єктних тощо [67, с. 36]. Аналіз мовних засобів, які передають ці ситуації, дозволяє простежити зв'язок ФСП спонукальності з іншими ФСП і визначити, для яких мовних одиниць вираження спонукальності є їх вторинною функцією.
ФСП спонукальності взаємодіє з іншими полями модальності, а також з немодальними ФСП, на перетині яких і формуються вторинні функції мовних одиниць. У досліджуваному матеріалі найчастотнішою виявилась вторинна функція транспозиції.
Тісний зв'язок існує між ФСП спонукальності і ФСП власне темпоральності. Він полягає в тому, що темпоральні форми можуть виконувати функції спонукальності, для яких ці функції є вторинними (транспонованими).
Спонукання типізує морфологічна форма першої особи множини майбутнього часу доконаного виду із значенням найближчого майбутнього і з відтінком готовності до виконання дії. Конструкції з цією формою виражають
пропозицію: - Може, втечемо з острова, далі від цього нещастя? (Євген Гуцало);
запрошення: - Може, поїдемо до мене, підвечеряємо трохи? (М. Стельмах);
заклик: - Зберемося ж на Михайлівському майдані 26 травня, віддамо шану його творцям, поміркуємо громадою, як приступитись до воскресіння Михайлівського Золотоверхого собору, Успенського собору, до спорудження пам'ятника Ярославу Мудрому (ЛУ, 1996, 25 квітня).
Функціональними синонімами форм 2-ї особи наказового способу можуть виступати прості форми 2-ї особи однини та множини майбутнього часу. Вони виражають
прохання: - Марку Трохимовичу, моє - вам. Чи не підвезете часом до міста? (М.Стельмах);
пропозицію: - То, може, ви не грішми, а салом візьмете? (Григорій Тютюнник);
запрошення: - Може, і ти, Домко, присядеш до нас? (А. Колісниченко);
пораду: - Похолодало. Ти ж тамочки не простудись. Поли шинелі загорнеш під коліна (В. Дрозд);
застереження: Дивись, запізнишся з дитиною на автобус (розм.);
наказ: - Сорокін! - Я! - Підеш зі мною (А. Дімаров);
розпорядження: - Додому не поїдеш! - Гнат говорить тихо, але так, що Карпо зразу ж насторожується, не зводячи лихого погляду з голови сільради. - Переночуєш в сільраді, а завтра вранці - хай люди побачать злодія - відправимо в міліцію (М. Стельмах).
Між функціями є помітні відмінності у формах їх вираження Так, функція прохання виражається лише в питальних конструкціях (найчастіше із заперечною часткою не). Функція пропозиції виражається, як правило, питальною конструкцією з дієслівною формою другої особи майбутнього часу, найчастіше за наявності вставного слова з модальністю непевності. Функція