РОЗДІЛ 2
ТИПОЛОГІЯ ЗАСОБІВ ВТОРИННОЇ КОМПОЗИЦІЙНО ЗУМОВЛЕНОЇ НОМІНАЦІЇ НА РІЗНИХ РІВНЯХ
ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ
2.1. Сучасні типологічні підходи до вторинних найменувань
Концептуальні думки стосовно досліджуваної у цьому підрозділі проблематики
розроблено на основі праць фахівців, зокрема В.Г.Гака [45], В.М.Телії [191;
193], Н.Д.Арутюнової [14], а також на основі наших спостережень та шляхом
аналізу процесів номінації, передусім вторинної номінації у сучасній
англомовній художній літературі.
Можливість вживання низки назв при позначенні того самого персонажа порушує
питання про типологію номінацій. Проблемам типології номінації присвячено
колективну монографію “Мовна номінація” [211; 212], де розглядаються
особливості процесів номінації та її одиниць на різних рівнях мови.
Важливим для розробки типології номінації є питання про структуру найменування.
Як відомо, семантичну структуру слова оптимально репрезентує логічний
трикутник, у якому поєднується назва, виражене нею поняття та позначений нею
об’єкт. “Розглядаючи ж акт номінації ... , необхідно додати ще один компонент –
”, – стверджує В.Г.Гак, – “суб’єкт, що дає назву” [45, с. 320].
Роль суб’єкта в акті номінації досить значна: даючи тому самому персонажу різні
назви, мовець (автор чи інший персонаж) не може вважати їх ідентичними, бо хоч
вони й співвідносяться із тим самим референтом, інформація, яку вони передають
про цей персонаж, є якісно відмінною. Вибір номінації визначають особливості
мовлення та прагматичні стратегії мовця. Оскільки для мовця актуальним є вплив
на співрозмовника, то у процесі вибору назви домінує соціальний чинник, тобто
стосунки між співрозмовниками та умови їхнього спілкування.
Досліджуючи взаємозв’язок між назвами та референтними описовими конструкціями,
яким ці назви відповідають, Д.Керол стверджує, що “і назви (імена), і
дескрипції є лінгвістичними засобами референції” [229, c. 33]. Таким чином,
описова конструкція, що вживається замість імені “визначає логічний чи
концептуальний зміст імені, який також називають його логічною формою” [229, c.
41]. Г.Фатер вважає референцію комплексним явищем, яке завжди відбувається у
ситуативному чи мовному контексті [308, c. 115].
Це дає підстави виділити такі основні складові акту номінації: 1) суб’єкт, що
називає (номінатор); 2) назва (номінант); 3) об’єкт, який називається
(номінат); 4) слухач (адресат); 5) умови спілкування [45, с. 320].
Поділяючи думку В.Г.Гака, ми розглядаємо акт номінації таким чином:
Рис. 2.1. Схема номінаційного акту
Як це видно з рис. 2.1, номінант 1 є об’єднанням проекцій: 1) стосунків
номінатора і адресата (соціальний чинник); 2) ставлення номінатора до номіната
(суб’єктивний чинник); 3) ставлення адресата до номіната (його інформованість);
4) ознак номіната (внутрішня форма); крім того можлива наявність інших
найменувань (номінант 2).
Особливої актуальності для нашого дослідження вторинних композиційно зумовлених
найменувань та виявлення їх місця у композиційній структурі тексту короткого
англомовного оповідання набуває типологія номінацій: в аспекті способу
позначення; з позицій номінатора (соціальний аспект, інформативний аспект,
суб’єктивне ставлення мовця до персонажа); а також парадигматичні та
синтагматичні типи номінації.
Аналіз способів позначення персонажів у мовленні (авторському дискурсі, прямій
мові) дозволяє нам виділити такі типи вторинної номінації дійових осіб у
художньому тексті:
ідентифікуюча номінація: Tom Shiftlet; Lucy Crater; Phoenix Jackson; Cyril
Boggis; Martha Hale; Minnie Foster; Leo Finkle; Pinye Salzman; Sanger
Rainsford; Erwin Martin; Ulgine Barrows; Jack Potter; Donald; Pete; Rogin;
Joan; Robert; Minta; Rodney; Jeanette;
референційна номінація: особові займенники (I; you; he; she; we; they);
вказівні (that; this; such); неозначені (someone; somebody); заперечні (nobody;
no one); означальні (everyone; other);
демографічна номінація (вік, стать, професія, національність): an old woman; a
little boy; a child; a baby; a boy; a girl; a research chemist; a medical
officer; a dealer; a plumber; a gas inspector; a marriage broker; an actress; a
town marshal; a sailor; a Russian; a Jew; an American;
релятивна номінація (розкриває родинні, суспільні стосунки): a husband; a wife;
a daddy; relatives; cousins; fiancee; the bride; an aunt; a brother; a lady;
sir;
стилістично маркована номінація: old idiot; defiant puppy; the little rat;
blooming crybaby; prize; sweet girl.
За характером ознаки, яку мовець обирає як розрізнювальну, виділяємо такі
опозиції: узагальнена – індивідуалізуюча (Parson – Cyril Boggis (15)); спрощена
– ускладнена (a father – a father of a throwback to her father (3));
кваліфікативна – релятивна. За нашими спостереженнями, кваліфікативна номінація
базується на власних ознаках особи (риси зовнішності, спосіб життя, тип
поведінки), в той час як в основі релятивної номінації лежать відносні ознаки,
що відображають характер стосунків одного персонажа з іншим(и). Та сама дійова
особа проаналізованих нами коротких оповідань може бути позначена як
кваліфікативними (the giant (13); the young lady, the coldest man (31); the
blind man, a Scotch man (8); a stocky man (3)), так і релятивними (my friend
(6); her husband (14); Conradin’s cousin and guardian, the Mistress (46))
номінаціями.
Адресат у тексті короткого оповідання виступає необхідним компонентом акту
мовлення: вибір одиниці номінації відображає не лише ставлення мовця до
персонажа, але й до адресата, загальні умови мовленнєвого акту, а також
ставлення адресата до цього персонажа. У співвідношення мовець – ад