РОЗДІЛ 2
РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ БАНКУ В КОНКУРЕНТНИХ УМОВАХ
2.1. Формування власного капіталу банку
Вихідним етапом реалізації банком функцій фінансового посередника є формування ним ресурсної бази, що обумовлює масштаби та напрями активних операцій, а отже, і обсяг прибутку. Загальна структура ресурсів банку представлена на рис. 2.1.
Рис. 2.1.
Структура ресурсів банку
Хоча економічна основа діяльності банку базується на залученні коштів інших суб'єктів ринку, відправним пунктом для організації банківської діяльності є формування власного капіталу, який утворює фінансову базу розвитку та зростання банківської установи.
Слід зазначити, що включення, згідно методики НБУ, до додаткового капіталу резервів під стандартну кредитну заборгованість, що обумовлюється відсутністю сумнівів щодо її повернення, не завжди відповідає дійсності: теоретично існує можливість неповернення навіть "стандартних" кредитів. Крім того, їх перехід до іншого класу кредитної заборгованості може викликати істотні коливання обсягу банківського капіталу, тому, думається, ця складова капіталу банку лише потенційно сприяє його ринковій міцності. Банківським менеджерам слід також враховувати, що вартість нематеріальних активів у складі капіталу має тенденцію до зниження по мірі наближення банку до межі неплатоспроможності.
Загалом, капітал банку виконує функцію забезпечення його стійкості та безперервності банківської діяльності, дозволяючи абсорбувати кон'юнктурні коливання та поглинати поточні збитки, а також захисту інтересів кредиторів та вкладників у випадку ліквідації банку, що підвищує довіру до нього як до такого, що має значний фінансовий потенціал. Станом на 01.01.2002 р. понад 62% коштів громадян та підприємницького сектору було сконцентровано в 14 провідних банках, які становлять 9.2% від загальної кількості діючих банків України та акумулюють в собі 44% сукупного банківського капіталу (див. додаток "Б"). Це підтверджує той факт, що населення та підприємці практично не керуються ніякими корпоративними інтересами та віддають перевагу банкам, що володіють великим капіталом.
Скорочення відриву загальної суми непокритих банківських ризиків від обсягу власного капіталу банку свідчить про його наближення до межі можливого банкрутства. Підвищення ступеня захисної функції капіталу щодо різноманітних ризиків особливо стосується банків, де значну частку в капіталі складає переоцінка основних засобів, та які мають значний обсяг нарахованих, але не отриманих доходів. На відміну від провідних країн світу (зокрема США, де банківське законодавство передбачає списання нарахованих доходів, які прострочені більше ніж на 90 днів), в Україні принцип обліку доходів за методом нарахування діє на протязі усього строку угоди. У зв'язку з цим, деякі банки при заключенні фінансових угод передбачають сплату клієнтами нарахованих доходів по завершенню терміну їх дії, що значно знижує якість надходжень банків та завищує реальний обсяг капіталу.
В сучасних умовах збільшення капіталу, на наш погляд, повинно стати одним із найважливіших напрямків стратегії банківського розвитку, що продиктовано, зокрема:
а) коливаннями ефективності банківських операцій через макроеко-номічну нестабільність;
б) знеціненням реальної вартості капіталу внаслідок інфляційних та девальваційних процесів;
в) необхідністю володіння відповідним потенціалом для інтеграції у світовий банківський простір.
Нарощення капіталу позитивно впливатиме на конкурентоспроможність банку, що проявлятиметься у більших можливостях щодо розширення обсягів операцій, розробки і впровадження нових послуг та загалом поліпшення ділових зв'язків. Банк з крупним капіталом, як правило, у змозі надавати весь комплекс послуг та знижувати їх собівартість, що є важливим чинником тривалого співробітництва з ним його партнерів.
Аналізуючи ефективність фінансового механізму досліджуваних банків, можна помітити, що для коефіцієнтів, які характеризують фінансову стійкість банківської установи (окрім п'ятого) є властивим зростання їх середнього значення по мірі зменшення масштабів банківської діяльності (див. додаток "В"). Тобто рівень платоспроможності, забезпеченості власними ресурсами для покриття ризиків, автономії та маневреності малих банків є вищим, ніж у середніх, і тим більше, великих.
Менше середнє значення коефіцієнту покриття ризиків у групі великих банків, думається, викликано збільшенням частки проблемних вкладень із зростанням активів цих банків, а також обсягу іммобілізованих (відвернених) активів по мірі розширення господарської діяльності банку. Однак висока питома вага власного капіталу у пасивах малих банків, порівняно з середніми та великими, свідчить про недостатню активність малих банків на ринку клієнтських ресурсів. Це підтверджують значення шостого та сьомого коефіцієнтів: середнє значення мультиплікатора капіталу та фінансового важеля для групи великих банків (відповідно 10.2 та 9.2) більше, ніж для групи середніх (6.3 та 5.3) і малих (2.85 та 1.85).
Розглядаючи структуру капіталу банку, слід зазначити, що не весь його обсяг може бути використаний як кредитно-інвестиційний ресурс. Так, вкладення у господарську діяльність та корпоративні цінні папери, витрати майбутніх періодів, дебіторська заборгованість банку представляють собою іммобілізовані кошти, що обмежує базу для отримання доходів та погіршує платоспроможність банку.
Зокрема, зменшення розрахункової суми власного капіталу на придбані цінні папери інших банків, згідно вимог Національного банку України, пов'язане з необхідністю попередження ланцюгового банкрутства банківських установ, тобто недопущення ситуації, коли банки купуватимуть акції один одного. Загалом же, ресурсна політика, направлена на підвищення ефективності фінансового механізму банку в конкурентних умовах, повинна включати в себе постійний контроль за структурою власног