Інформаційно-бібліографічне забезпечення юристів в умовах формування правової держави

розділ 2.1).
Жо­д­не на­у­ко­ва робота чи прак­ти­ч­на ді­я­ль­ність юристів не­мо­ж­ли­ва
без ви­ко­ри­с­тан­ня бібліографічних посібників. Ко­жен спе­ці­а­ліст,
правильно ­ко­ри­с­туючись ін­фо­р­ма­цій­но-бібліографічними ре­сур­сами,
змо­же знай­ти не­об­хід­ні і цін­ні для ньо­го ві­до­мо­с­ті, що, як свідчить
дисертаційне дослідження, роз­по­ро­ше­ні у різних до­ку­ме­н­тах і джерелах.
Бібліографічна інформація з правознавства має на меті до­по­мо­г­ти вче­ним і
фахівцям в галузі правознавства ді­бра­ти оперативно необхідні ви­дан­ня,
но­р­ма­ти­в­но-правові ак­ти. Така бібліографія повинна створюватись
від­по­ві­д­но­ до си­с­те­ми пра­ва і рівня розвитку юридичної науки, а та­кож
з ура­ху­ван­ням потреб окремих груп споживачів правової інформації. Тому варто
зупинитись на характеристиці юридичної науки і галузей права.
Сьо­го­дні юридична наука яв­ляє со­бою си­с­те­му знань про об’­єк­ти­в­ні
за­ко­но­мі­р­но­с­ті роз­ви­т­ку дер­жа­ви і пра­ва, їх мі­с­це й роль у
су­с­пі­ль­но­му жит­ті.Пред­ме­том її є пра­во як спе­ци­фі­ч­не су­с­пі­ль­не
яви­ще, як но­р­ма­ти­в­ний фа­к­тор су­с­пі­ль­но­го жит­тя, як за­сіб
но­р­му­ван­ня еко­но­мі­ч­них та ін­ших су­с­пі­ль­них від­но­син. Во­на
ви­вчає рі­з­ні ас­пе­к­ти ви­ни­к­нен­ня, фу­н­к­ці­о­ну­ван­ня та роз­ви­т­ку
дер­жа­ви і пра­ва. Го­ло­вне при­зна­чен­ня юридичної науки – бу­ти
теоретичною основою для прак­ти­ки дер­жа­в­но-­пра­во­во­го бу­ді­в­ни­ц­т­ва
з урахуванням від­по­ві­д­них су­с­пі­ль­них про­це­сів і явищ [329, С. 690].
Су­с­пі­ль­на на­у­ка, що ви­вчає пра­во як осо­б­ли­ву си­с­те­му
со­ці­а­ль­них норм і рі­з­ні ас­пе­к­ти пра­во­за­сто­со­в­чої
ді­я­ль­но­с­ті, на­зи­ва­єть­ся юри­ди­ч­ною [35, С. 781].
Прак­ти­ч­но, вся си­с­те­ма юридичної науки скла­дає пред­мет за­га­ль­ної
те­о­рії дер­жа­ви і пра­ва. По­яс­ню­єть­ся це тим, що га­лу­зе­ві та ін­ші
юридичні науки ви­вча­ють ли­ше окре­мі ас­пе­к­ти дер­жа­ви і пра­ва або
іс­то­рію дер­жа­в­но-­пра­во­во­го жит­тя, то­му не мо­жуть да­ти
ці­лі­с­но­го й по­в­но­го уяв­лен­ня про дер­жа­в­но-­пра­во­ву
ор­га­ні­за­цію су­с­пі­ль­с­т­ва. Без ро­зу­мін­ня спе­ци­фі­ч­них
за­ко­но­мі­р­но­с­тей, вла­с­ти­вих дер­жа­ві і пра­ву як єди­ній си­с­те­мі,
не мо­ж­на скла­с­ти ці­лі­с­но­го уяв­лен­ня про дер­жа­в­но-­пра­во­ві яви­ща
(пра­во­від­но­си­ни, пра­во­по­ру­шен­ня та інш.), що ви­вча­ються
га­лу­зе­вими на­у­ками ли­ше в пе­в­но­му ас­пе­к­ті, з по­гля­ду
ха­ра­к­те­ри­с­тик, вла­с­ти­вих певним яви­щам у спе­ці­а­ль­них га­лу­зях
дер­жа­в­но-­пра­во­во­го жит­тя [101, С. 7].
Пе­р­шу гру­пу скла­да­ють за­га­ль­но­те­о­ре­ти­ч­ні та іс­то­ри­ч­ні на­у­ки
(те­о­рія дер­жа­ви і пра­ва, іс­то­рія дер­жа­ви і пра­ва, іс­то­рія
по­лі­ти­ко-­пра­во­вих вчень). Пред­ме­том їх до­слі­джен­ня є за­га­ль­ні й
спе­ци­фі­ч­ні за­ко­но­мі­р­но­с­ті ви­ни­к­нен­ня, роз­ви­т­ку та
фу­н­к­ці­о­ну­ван­ня дер­жа­ви і пра­ва, а іс­то­рії – іс­то­ри­ч­ний про­цес
роз­ви­т­ку дер­жа­ви і пра­ва, по­лі­тич­ні пра­во­ві вчен­ня в їх
іс­то­ри­ч­ному контексті та хро­но­ло­гі­ч­ній по­слі­до­в­но­с­ті.
Дру­гу, най­бі­ль­шу гру­пу скла­да­ють га­лу­зе­ві юридичні науки. Це,
зо­к­ре­ма, на­у­ки ад­мі­ні­с­т­ра­ти­в­но­го пра­ва, ци­ві­ль­но­го пра­ва,
кри­мі­на­ль­но­го пра­ва та інш. Пред­ме­том їх до­слі­джен­ня є
за­ко­но­мі­р­но­с­ті пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня від­по­ві­д­них га­лу­зей
су­с­пі­ль­них від­но­син.
Тре­тю гру­пу ста­но­в­лять між­га­лу­зе­ві юридичні науки, що ви­ни­к­ли в
ре­зуль­та­ті по­єд­нан­ня тих чи ін­ших ознак га­лу­зе­вих юридичних наук.
Так, го­с­по­дар­сь­ке пра­во по­єд­нує в собі ознаки ци­ві­ль­но­го й
ад­мі­ні­с­т­ра­ти­в­но­го пра­ва (ад­мі­ні­с­т­ра­ти­в­не ре­гу­лю­ван­ня
май­но­вих від­но­син), при­ро­до­охо­рон­не пра­во за­хи­щає при­ро­ду,
вдаючись до ме­то­дів рі­з­них га­лу­зей пра­ва та інш.
Че­т­ве­р­ту гру­пу скла­да­ють спе­ці­а­ль­ні юридичні науки (су­до­ва
ме­ди­ци­на, су­до­ва пси­хо­ло­гія, кри­мі­на­лі­с­ти­ка та інш.).
Спе­ци­фі­ка їх по­ля­гає в то­му, що во­ни ви­ни­к­ли на сти­ку юри­ди­ч­них
(на­при­клад, кри­мі­на­ль­но­го про­це­су) і не­ю­ри­ди­ч­них на­ук, їх
за­вдан­ням є ви­ко­ри­с­тан­ня до­ся­г­нень при­ро­до­знав­с­т­ва й тех­ні­ки
для ви­рі­шен­ня проблем юрис­пру­де­н­ці­ї.
П’я­ту гру­пу скла­да­ють, так зва­ні, юридичні науки про ор­га­ні­за­ці­ю
ро­бо­ти Рад на­род­них де­пу­та­тів усіх рі­в­нів, пред­ста­в­ни­ць­ких
ор­га­нів дер­жа­в­ної вла­ди та ор­га­нів мі­с­це­во­го са­мо­вря­ду­ван­ня.
Шо­с­ту гру­пу ста­но­в­лять на­у­ки про між­на­ро­д­не й за­ру­бі­ж­не пра­во.
В си­с­те­мі юридичної науки за­га­ль­на те­о­рія дер­жа­ви і пра­ва дає
на­йгрунтовні­ші за об­ся­гом та гли­би­ною знан­ня дер­жа­в­но-­пра­во­вих
явищ. Во­ни ви­ко­ри­с­то­ву­ють­ся га­лу­зе­ви­ми та ін­ши­ми юридичними
науками як ва­ж­ли­ві, з ме­то­до­ло­гі­ч­но­го погляду, ви­хі­д­ні пун­к­ти
до­слі­джен­ня, що до­зво­ля­ють уни­к­ну­ти однозначності у ви­рі­шен­ні
га­лу­зе­вих на­у­ко­вих про­блем, тому за­га­ль­на те­о­рія дер­жа­ви і пра­ва
є ме­то­до­ло­гі­ч­ною основою для до­слі­джен­ня га­лу­зе­вих та ін­ших
юридичних наук, а отже, й постає в си­с­те­мі юридичної науки як
ме­то­до­ло­гі­ч­на за сво­їм ха­ра­к­те­ром [101, С.16].
Водночас те­о­рія дер­жа­ви і пра­ва є й при­кла­д­ною су­с­пі­ль­ною на­у­кою,
що уза­галь­нює до­ся­г­нен­ня га­лу­зе­вих юридичних наук, виробляє для них
за­га­ль­ні по­нят­тя, зокрема та­кі, як “де­р­жа­ва”, “пра­во”,
“за­кон­ність”, “пра­во­по­ру­шен­ня”.
Дер­жа­ва – це осо­б­ли­в