РОЗДІЛ 2
КИРИЛО - МЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО
В ІСТОРІОГРАФІЇ РАДЯНСЬКОГО ПЕРІОДУ (20-80-І РР.)
2.1. Створення радянської історіографії про кирило-мефодіївців
Визначальною ознакою радянської історіографії був марксистський підхід, що було обумовлено пануванням комуністичної ідеології в радянському суспільстві. Звичайно, комуністична ідеологія здобувала пануючі позиції поступово. Радянська система підкорювала і підпорядковувала собі наукову сферу. Природно, не всі науковці, зокрема історики, підкорялися тиску ідеології радянської системи, але, "якщо ворог не здається, його знищують". Саме це відчула на собі українська радянська історична наука.
Марксистська історіографія КМТ почала формуватися задовго до установлення радянської влади. Перш за все істориків-марксистів приваблювала постать Т.Г.Шевченка, невтомного борця за народну свободу, проти царського самодержавства і пансько - поміщицького ладу. Вже в творах Г.В.Плеханова проявляється таке ставлення до Шевченка. В рецензії на збірку "Поезії Т.Гр.Шевченка, заборонені в Росії" (Женева, 1890) Плеханов вперше у марксистській літературній критиці вказав на глибоку народність творчості Великого Кобзаря. Він високо оцінював поета як діяча загальноросійського визвольного руху (лист до С.Кравчинського, 1883; стаття - памфлет "Новий захисник самодержавства, або горе пана Л.Тихомирова", 1889; промова на смерть П.Лаврова, 11.ІІ.1900; на 50-і роковини смерті В.Бєлінського, 1898; стаття "Про В.Бєлінського" до 100-річчя його народження, 1910) [351.Т.2., с.111]. Інший відомий революціонер і більшовицький діяч А.В.Луначарський видав низку публіцистичних праць, в тій чи іншій мірі присвячених особі Шевченка. Найвизначнішою з них є реферат "Великий народний поет", прочитаний 30.ІІІ.1911 у Парижі на зборах, присвячених 50-річчю з дня смерті Шевченка (опублікований у 1912р.). Луначарський наголошував на глибокій народності творчості великого поета, її революційній сутності, гуманізмі та інтернаціоналізмі, хоча й відмічав певну релігійність Кобзаря. Луначарський перший вказав на соціалістичний дух творчості українського поета: "Великий Шевченко тим, що він поет української нації, але ще більше тим, що він поет народний, а над усе тим, - що він поет глибоко революційний і духом своїм соціалістичний" [210]. Багато уваги постаті Великого Кобзаря приділяв В.І.Ленін, якому подобалися шевченкові твори і який дуже шанував творчість Шевченка. "Вождь світового пролетаріату" вважав дуже корисним використання образу і творів Шевченка у революційній пропаганді. В.І.Ленін разом з Н.К.Крупською був присутній на святкуванні 100-річного ювілею з дня народження Т.Г.Шевченка у Кракові (9.ІІІ.1914). Незважаючи на заборону царського уряду святкувати шевченківський ювілей у межах імперії, ленінська газета "Путь Правды" виступила зі статтями "Кріпосники і Шевченко" (18.ІІ.1914) та "Пам'яті Т.Г.Шевченка" (25.ІІ.1914), у яких затаврувала ганьбою царську політику гноблення українського народу й закликала всіх трудящих приєднатися до протесту проти заборони і вшанувати пам'ять великого поета. Пізніше Ленін писав: "Заборона вшанування Шевченка була таким чудовим, прекрасним, на рідкість щасливим і вдалим заходом з точки зору агітації проти уряду, що кращої агітації й уявити собі не можна. Я думаю, всі наші найкращі соціал - демократичні агітатори проти уряду ніколи не досягли б за такий короткий час таких запаморочливих успіхів, яких досяг у протиурядовому розумінні цей захід. Після цього заходу мільйони "обивателів" почали перетворюватися в свідомих громадян і переконуватися в правильності того вислову, що Росія є "тюрма народів" " [206]. Цікаво, що в вищезгаданій статті "Пам'яті Т.Г.Шевченка" (автором її був В.М.Молотов) у більшовицькій газеті "Путь Правды" №21 від 25 лютого 1914р. КМТ названо "таємним політичним товариством", яке виступало за звільнення селян і просвіту народу. Також стисло сказано про викриття КМТ й осуд його учасників. Відмічено суворість покарання Шевченка [255].
Першим історичним дослідженням в марксистській історіографії, що торкнулося проблеми КМТ стала праця більшовицького історика Г.О.Кукліна. В 1905р. він видав у Женеві "Материалы к изучению истории революционного движения в России". Куклін характеризував Шевченка як видатного революціонера та й саме КМТ розглядалося як своєрідна революційна організа-ція, регіональне відгалудження загальноросійського революційного руху [199].
Революція 1917р. змела будь-які заборони з імені Шевченка. З'являються нові матеріали про його життя, передруковуються ті, які вже виходили в світ. Після встановлення радянської влади відбувається і формування радянської історіографії. Проте в 20-ті рр. марксистський підхід до історії ще не набув рис визначального і єдино вірного, він переживав становлення, а, отже, разом з марксистським підходом міг існувати і немарксистський. До представників останнього треба зарахувати істориків так званої "школи Грушевського". Не всі науковці, яких пізніше зарахувала до цього гурту радянська історіографія, були дійсно учнями чи співробітниками "батька української історії", деякі, навіть, критично ставились до його поглядів і не завжди мали з Грушевським приязні стосунки. Але всіх їх об'єднувало прагнення працювати у руслі української національної історіографії, не підпорядковуючись ідеологічному тиску більшовицької влади. Звичайно, це у свою чергу не могло не викликати конфлікту з тоталітарною владою більшовиків. Зміцнення більшовицької влади зробило можливим встановлення повного контролю над суспільною і науковою думкою країни. Ті, хто не погоджувалися грати за встановленими правилами і бажали зберегти свою незалежність, ті, хто за тими чи іншими причинами не влаштовували владу, мусили зникнути. Період 20-поч.30-х рр. для української історичної науки у повній мірі можна назвати періодом "розстріляного відродження". Радянський історик опинився під повним контролем держави.
Це було згодом, але на початку 20-х рр. влада ще почувала себе невпевнено і охоче загр
- Киев+380960830922