РОЗДІЛ 2
МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОРТФЕЛЬНОГО АНАЛІЗУ
В УПРАВЛІННІ БІЗНЕС-ПРОЦЕСАМИ КОМПАНІЇ
2.1. Особливості портфельного аналізу похідних фінансових інструментів в управлінні бізнес-процесами компанії
Накопичений досвід реформ показує, що на результат перетворень значно впливають початкові умови прийняття рішень, які стосуються установлення: меж, важелів, стимулів та показників регулювання інвестиційної діяльності з урахуванням індикаторів розвитку та характеристик банківських систем, регресії відсотка ставки, портфельних вимог, контролюючої системи, рівня приватизації, наявності субсидій, відвертості потоків капіталу, рівня інформаційного капіталу, підготовки кадрів тощо.
Вибір портфельних рішень щодо інвестиційної стратегії, як показують дослідження [10, 14, 15, 16, 25, 65, 75, 89, 116], залежить від аналізу даних про наявність власного капіталу та початкового поєднання активів. Ця стратегія вибудовується та коригується позичальниками спільно з банківсько-фінансовими структурами протягом періоду, коли існують суттєві викривлення інформації позичальників і кредиторів відносно врегулювання господарських ситуацій. У цьому діловому середовищі фінансове благополуччя обох сторін залежить від визначення подальшого вибору активів.
В умовах інформаційних суперечностей практично завжди пропонуються рішення про надання кредитів з урахуванням ризику неповернення. Несприятливий вибір і небезпека неповернення створює ситуацію, коли договірна ставка відсотка інвестора підвищується, що, зрештою, знижує якість позичальників та їхніх проектів і, таким чином, ефективне використання повернення позичкових коштів фактично падає. Заходи щодо виконання програм стабілізації орієнтують керівництво компанії на зміну фінансової стратегії зменшення ролі прямого розподілу кредитних ресурсів і підвищення важливості непрямих інструментів впливу на ринку цінних паперів (ЦП) акціонерного товариства (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Цінні папери акціонерного товариства
В інструментальному складі цінних паперів (ЦП) українського фондового ринку переважають: пайові цінні папери (акції), боргові цінні папери (облігації, векселі, ощадні сертифікати), похідні цінні папери (деривативи), приватизаційні папери (приватизаційні майнові сертифікати, житлові чеки, земельні бони) [108, 109]. Сьогодні в Україні існують організатори як біржового (наприклад, Українська фондова біржа), так і позабіржового ринку (наприклад, "Позабіржова фондова торговельна система").
Однак розвиток фондового ринку України має велику протидію:
* на жаль, інфраструктура формується не з точки зору розвитку власне фондового ринку, а для обслуговування приватизаційних процесів;
* надмірна сегментація регулювання фондового ринку та створення надлишкової регулятивної інфраструктури;
* державна політика зосереджена на пошуку промислових інвесторів, що є суперечністю, і призводить до втрати інтересу з боку інших малих та середніх інвесторів;
* слабка захищеність іноземних інвесторів;
* наявність безлічі конкурентів, тобто інших фондових ринків, ступінь розвитку яких більш привабливий для потенційних учасників;
* відсутність чіткої податкової політики щодо учасників ринку;
* відсутність узгодженої політики у сфері законодавства щодо створення умов для формування інституту фінансових гарантів.
В міру розвитку процесу з'являються ринки для продажу боргових зобов'язань та акцій. Зі зростанням різноманітності й кількості фінансових установ та послуг поліпшується механізм розподілу заощаджень та інвестицій. Фінансові перетворення стимулюють внески та ефективний розподіл їх у різні проекти капіталовкладень. Науково-технічний і соціально-економічний прогрес в цілому відображає тенденцію до оновлення основних фондів, забезпечуючи гарантії інвесторам вкладання грошових коштів. Це викликає появу небанківських фінансових посередників, пропонуючи позичальникам та інвесторам більший діапазон можливостей спільних взаємодій у межах діючих механізмів регулювання та реструктуризації обігу ЦП акціонерного товариства.
Тут треба навести деякі визначення, які останнім часом використовуються в науковій термінології [9, 12, 14, 18, 19, 27, 28, 30, 43, 56, 63,73, 76, 81, 84, 110, 113, 130, 136] стосовно визначення поняття "похідні фінансові інструменти".
Загальне визначення поняття "похідний фінансовий інструмент" доцільно розглядати у взаємозв'язку з терміном "дериватив", який включає деяку сукупність кількісних параметрів, основу якої складають коефіцієнти, що характеризують вплив на зміни активу або групи активів компанії, інвестора чи кредитора, які реагують на зниження рівня ризику неповернення боргу. Зміна характеристик найчастіше вимірюється спредом до ціни-еталону або до прибутковості активу, а також рейтингом або дефолт-статусом. Є й інші визначення. Розглянемо деякі з них.
Отже, дериватив - це продаж контрактів, вартість яких ґрунтується на ризику по облігації, банківському кредиту або іншому інструменту [45, 124]. Наша точка зору визначення даного поняття ближче до формулювання деривативів як забалансових фінансових інструментів, що дозволяють бенефеціару на правах власності перенести ризик на сторону гаранта без продажу активу [65].
На нашу думку, назріла гостра необхідність у пошуку методів практичної реалізації раніше невластивих організаційно-управлінських і економіко-юридичних схем взаємодії між суб'єктами підприємницької діяльності та кредитними установами, що дозволить здійснити реструктуризацію і модернізацію похідних фінансових інструментів (деривативів), а також наростити обсяги капіталу та активів.
Теоретична основа представлення ринку деривативів перебуває у стадії розроблення, оскільки ще не сформувалося єдине розуміння механізмів, в основі яких лежить зміна характеристик будь-якого активу або групи активів, вразливих до змі