РОЗДІЛ 2
ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ, СТРУКТУРА ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ
УКРАЇНСЬКИХ МОЛОДІЖНИХ ТОВАРИСТВ БУКОВИНИ
2.1. Соціально-демографічні, суспільно-політичні та культурно-освітні чинники зародження та розвитку українського молодіжного руху
Характерною ознакою політико-адміністративного реформування в Австрійській (Австро-Угорській) імперії в 60-х рр. ХІХ ст. стало широке декларування демократичних прав. Проголошувалися рівність усіх громадян імперії перед законом, однакові можливості в зайнятті державних посад, свобода пересування, недоторканість приватної власності, таємниця листування, право подавати прохання та петиції, свобода слова та друку, свобода віри і совісті, свобода вибору професії і здобуття фахової освіти, свобода зборів тощо.
15 листопада 1867 р. вступив у дію закон "Про товариське право" [257], який гарантував кожному громадянинові, в тому числі і представникам молоді, свободу в утворенні товариств та участі в їх діяльності. Під самим терміном "товариство" розумілося: "Добровільне об'єднання декількох осіб, що керуються встановленим внутрішнім порядком для сприяння визначеній меті" [602]. Закон виділяв два типи товариств - загальні (усі об'єднання, крім прибуткових та ремісничих товариств, кас взаємодопомоги, профспілок, будь-яких духовних орденів та релігійних об'єднань) і політичні. В цілому даний закон значно спрощував і полегшував процедуру створення товариства. Для цього необхідно було подати до крайового управління відповідну заяву і п'ять примірників статуту, у якому обов'язково вказувалися: мета товариства і методи її досягнення, засоби існування, структура та органи управління, місцезнаходження, права і обов'язки членів, порядок прийняття рішень, оформлення документів і подання оголошень, спосіб вирішення спірних питань, представництво товариства назовні, умови розпуску. Відповідь, чи позитивна, чи негативна, повинна була надійти від крайового управління протягом чотирьох тижнів, інакше товариство автоматично розпочинало свою діяльність. Крайове управління могло відмовити у відкритті товариства, якщо його мета чи організація визнавалися протизаконними або антидержавними. У такому випадку засновники мали право апелювати протягом 60 днів до Міністерства внутрішніх справ. Загалом же крайові органи влади здійснювали постійний контроль за діяльністю товариств як заочно - на основі письмових звітів правлінь, що надходили регулярно, так і очно - через присутність їхніх представників на всіх заходах. Вони також могли закрити товариство, якщо його члени у своїй діяльності переступали рамки, визначені статутом.
Отже, відповідний закон від 15 листопада 1867 р. надавав широкі можливості для виникнення і діяльності різного роду товариств. Але молоді дозволялося створювати самостійно і брати участь у роботі громадських об'єднань лише неполітичного характеру. А наказом Міністерства віросповідань і освіти від 25 жовтня 1873 р. учням середніх шкіл взагалі було заборонено брати участь у діяльності будь-яких товариств [29, арк. 1 - 3]. Тому надалі усі об'єднання молоді середніх шкіл, які виникали аж до початку Першої світової війни, діяли нелегально. Крім того, варто зазначити, що органи центральної влади постійно контролювали діяльність молоді, намагалися обмежити її активність. Так зокрема 5 липня 1870 р. вийшло розпорядження Міністерства віросповідань і освіти крайовим управлінням про боротьбу з проявами революційних настроїв серед молоді, яка навчається [21, арк. 1 - 2]. А наказом того ж міністерства від 16 квітня 1886 р. студентам вищих навчальних закладів було заборонено брати участь у демонстраціях [27, арк. 1 - 6]. Таким чином, активність молоді у досліджуваний період згідно з діючим законодавством чітко обмежувалася певними рамками.
На розвиток українського молодіжного руху на Буковині у 60-х рр. ХІХ - на початку ХХ ст. вплив мали також соціально-демографічні чинники. Згідно статистичних даних про вікову структуру населення краю питома вага молодших вікових груп (до 30 років) становила у 1857 р. 60,9 % населення краю, у 1890 - 65 %, у 1910 р. - 65,8 % [520, с. 60]. При цьому власне українська молодь віком від 11 до 30 років на 1900 р. складала 34,7 % [520, с. 61]. І хоча до початку Першої світової війни зростання частки молодших вікових груп загалом дещо сповільнилося, молодь зазначеного віку постійно становила не менше третини українського населення. Варто також зазначити, що українська молодь, яка брала участь у діяльності українських молодіжних організацій і сприяла розвитку українського молодіжного руху, у 1910 - 1914 рр. становила, за підрахунками автора, 1,5 % від загальної кількості українського населення краю.
Статистичні дані соціального складу населення Буковини на початку ХХ ст. засвідчують, що серед українців було: 30,4 % самостійних власників, 0,9 % службовців, 10,2 % робітників, 19,5 % поденників, 36,8 % допомагаючих членів сім'ї, 0,2 % учнів [520, с. 114]. Причому переважну частину власників становили люди у віці 21 - 60 років. Серед службовців найчисельнішою була вікова група від 26 до 30 років. Серед робітників, поденників, домашньої прислуги, допомагаючих членів сімей переважали молодші вікові групи. Вони ж складали категорію учнів [520, с. 113]. Загалом же на Буковині на початку ХХ ст. молодь переважно з автохтонного населення українців та румунів становила більше третини найманої сили [520, с. 113, 115].
Виникнення та розвиток українського молодіжного руху на Буковині у 60-х рр. ХІХ - на початку ХХ ст. стимулював національний рух українців краю. Як відомо, на початку 60-х рр. ХІХ ст. видатні українські письменники та культурні діячі Юрій Федькович, Сидір і Григорій Воробкевичі почали у своїх творах вживати народну українську мову та звертатися до життя простих селян, тим самим закликаючи до пробудження національної свідомості. На це активно відгукнулася українська молодь. Одним із перших національно-свідомих виступів українців Буковини того часу було відзначення українською учнівською молоддю третьої річниці