РОЗДІЛ 2
ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ЗЕРНА В УКРАЇНІ
2.1. Механізми регулювання ринку
Вітчизняний досвід керівництва аграрним сектором з боку державних органів, аналогічний досвід інших країн засвідчує про низьку ефективність такого державного втручання. Фактори, що обумовлюють цю неефективність розкриті в розділі І, та їх наявність не означає, що будь-яке державне регулювання аграрного сектору небажане. Існування феномену під назвою "фіаско ринку", до того ж підсиленого перехідним характером економіки, дозволяє стверджувати про об'єктивну необхідність такого втручання, тому в подальшому досліджені варто зупинитись на механізмі, який сприяє виявленню паритету, та інструментарії ефективного державного регулювання агропромислового комплексу. Таким механізмом, на нашу думку, виступає біржовий ринок сільськогосподарської продукції та його еволюційна формація - ринок строкових контрактів на сільськогосподарську продукцію.
Після реалізації заходів по зменшенню податкового навантаження, списанню "державної" частини заборгованості, майновому та земельному розпаюванню власності КСП, залученню приватних коштів у аграрний сектор держава зосередила свою увагу на створенні інфраструктури аграрного ринку. Одним з перших документів, поява якого означила основні напрями зусиль аграрного керівництва країни по формуванню такої інфраструктури, став Указ Президента за № 767 "Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку" від 6 червня 2000 року. Зокрема, цим Указом передбачалось забезпечити удосконалення порядку укладання ф'ючерсних та опціонних контрактів з метою розширення практики їх застосування на товарних біржах [6].
З огляду на беззаперечну важливість для національної економіки зернової складової аграрного ринку стала логічною поява Указу Президента за № 832 "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна" від 29 червня 2000 року. Даний Указ передбачав впорядкування активності виконавчої влади та її спрямування на розробку системи невідкладних заходів щодо стимулювання виробництва та вдосконалення регулювання ринку зерна і хлібопродуктів. Поставленої мети передбачалось досягнути через відповідні елементи прозорої ринкової інфраструктури (біржі, аукціони, торгові доми) із застосуванням механізму інтервенційних операцій для стабілізації внутрішнього ринку зерна і хлібопродуктів [7].
Аналогічну мету переслідувала програма "Зерно України - 2001-2004", розроблена на виконання вищезгаданого Указу. Крім створення інфраструктури аграрного ринку також передбачалось забезпечити функціонування біржового ринку ф'ючерсних та форвардних контрактів як додаткового джерела кредитування сільськогосподарського виробництва, затвердити правила випуску і обігу товарних деривативів, їх видачі, ведення та контролю, забезпечити фінансування заставної закупівлі зерна [17].
Вперше на найвищому рівні було заявлено про активізацію зусиль виконавчої влади у напрямі створення системи заставних закупок, кредитування заставних закупок зерна, а починаючи з 2001 року - і їх бюджетне фінансування. Функціонування такої системи передбачає закупку зерна у сільськогосподарських товаровиробників в сезон збирання за заставними цінами та гарантування їм права наступного продажу цього зерна за ринковими цінами в разі їх перевищення заставних цін за умови відшкодування вартості зберігання такого зерна. Метою, яку переслідує створення даного механізму, є подолання негативних наслідків сезонних і кон'юнктурних коливань обсягів продажу і цін на зерно і хлібопродукти.
На виконання Указу Президента № 832, з'явилась постанова Кабінету Міністрів від 21 липня 2000 р. № 1141 "Про впровадження заставних закупок зерна у сільськогосподарських товаровиробників", яка встановлювала правила дії механізму заставних закупок та рівень заставних цін на 2000 рік (табл. 2.1) [9].
Таблиця 2.1
Заставні ціни на зерно базисних кондицій (без ПДВ) на 2000 рік (грн./т)
Пшениця м'яка III класу420Пшениця м'яка IV класу 380Пшениця м'яка V класу 330Жито групи "A" 360Ячмінь пивоварний 380Ячмінь I класу 330Ячмінь II класу 310Кукурудза I класу 360
Звичайно, схема заставних закупок повинна вводитись в дію в разі перевиробництва агропродукції. Вона гарантує виробнику отримання деякої суми коштів, яка компенсує певний рівень його витрат та не спонукає його до негайного (одразу ж після збирання) продажу урожаю. Кошти, отримані таким чином, виробник може спрямувати як на поповнення своїх оборотних коштів, так і на підготовку до сівби озимих культур. Заставна ціна при цьому повинна відшкодовувати прогнозні нормативні витрати на виробництво, транспортування та зберігання зерна на заготівельних підприємствах, а також забезпечувати мінімальний рівень рентабельності [9]. В разі подальшого зростання цін сільгоспвиробник має право реалізувати "заставлену" продукцію по ринковій ціні з поверненням отриманої раніше суми та з оплатою послуг по зберіганню. У випадку зменшення або незмінності цін сільгосппродукція може не викупатись виробником з огляду на недоцільність її реалізації на ринку за ціною, що склалася, і через певний проміжок часу предмет застави стає власністю організації, що уповноважена здійснювати заставні закупки.
Тобто, з однієї сторони мова йде про безвідсоткове кредитування сільгоспвиробника, а відсутність плати за користування цим кредитом можна віднести до прихованої форми дотації. З іншої сторони, імовірність перетворення такого кредитного договору на договір купівлі-продажу залежить як від рівня ринкових цін впродовж дії кредитного договору, так і від рівня заставної ціни. До цього моменту власником продукції виступає виробник, а, значить, його рішення в основному залежить від співвідношення заставної та ринкової цін. Якщо до цього додати ще й імовірнісний характер виникнення самих відносин "заставодавець (кредитоотримувач) - заставодержатель (кредитор)", то можна говорити про імовірнісну модель регулювання пропозиції зерна, а,