РОЗДІЛ 2
ГЕНЕЗИС КАТЕРИНОСЛАВА - ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
2.1. Історичний розвиток міської традиції в Південній Україні
Виникнення й подальший поступальний розвиток міста на будь-якій території обумовлюється, в першу чергу, наявністю відповідних передумов, якими є вигідні географічні умови розташування - близькість до водних артерій та морських берегів, перехрестя сухопутних та морських шляхів, вдалий ландшафт. Проте й за цих умов динаміка розвитку міста обумовлюється розвитком економіки в регіоні. Для появи міст необхідне зацікавлення держави, оскільки лише вона надає юридичний статус міста. Історично склалося, що характер урбанізаційних процесів в Північно-Причорноморському регіоні визначався переважно зовнішніми факторами, першорядне значення мали місце території в геополітичних та колонізаційних планах різних держав (насамперед, Речі Посполитої та Російської імперії). В цілому, головним чинником, що зумовлював типологію міст, була нестабільність військово-політичної ситуації, економічний чинник мав підпорядковане значення й виявляв себе, головним чином, на території чорноморського узбережжя. Відповідно до другої половини XVIII ст. домінуючим тут залишався тип міста - центру концентрації військової сили та адміністративного управління, водночас, із різним рівнем розвитку економічних функцій [268, 260].
Відомо, що перші міста у Північному Причорномор'ї виникли внаслідок грецької античної колонізації приблизно з 6 ст. до н.е. Найбільші з них (Пантікапей, Херсонес, Ольвія, Тіра) проіснували до IV ст. н.е. Після руйнівних набігів гетів, готів, гунів та інших кочових племен міська традиція перервалася на кілька століть майже на всій території Північного Причорномор'я. Спосіб життя кочових народів не передбачав існування значних міських центрів. Особливістю розвитку міської традиції на Півдні України є те, що вона не переривалася тільки на території Кримського півострова, що пояснюється його особливим геостратегічним положенням. Протягом століть тут, як і на всій території регіону, змінювалося населення внаслідок міграції різних етнічних груп. Але опорні пункти, засновані ще грецькими колонізаторами, продовжували слугувати в якості центрів іншим господарям.
Протилежна ситуація склалася на степових територіях Причорномор'я. Стверджувати про наявність тут міського життя з давніх часів можливо лише з великими застереженнями. Міські поселення зосереджувалися на берегах Дніпра, а також на вузькій смузі вздовж чорноморського узбережжя. Така тенденція виявилася досить стійкою і панувала протягом Х - XVII ст. У часи Київської Русі засновуються декілька потужних укріплених пунктів на узбережжі - Білгород, Олешшя та ін. Значні міські центри сконцентрувалися також у Боспорі Кіммерійському (Корчів - давній Пантикапей, Тьмутаракань), на південному узбережжі Криму (Сурож, Корсунь - Херсонес). Середня частина течії Дніпра та сучасний Схід України не мали відчутних ознак урбанізації. За часів панування номадів (ХІІ - ХІІІ ст.) не доводиться стверджувати про наявність розвиненої міської культури. Тільки на півдні Кримського півострова та у гирлах найбільших річок (Дніпро, Дністер) впродовж ХІІІ - XIV ст. засновуються італійські торгові факторії (у Кафі, Херсоні, Судаку та ін.). З розповсюдженням на північно-причорноморський ареал впливу Великого Князівства Литовського зводиться система стратегічних пунктів-фортець, котрі виконували й економічні функції, передусім у нижній течії Дніпра та Дністра: Коцюбіїв (Хаджибей, тепер на цьому місці м. Одеса), Чорне місто (напроти Білгорода), Тавань (пізніший Кизикермен), Дашів (пізніший Очаків). Зі змінами військово-політичної ситуації ці населені пункти втратили економічне значення й стали опорними пунктами турецько-татарської експансії. З утворенням Кримського ханства сформувалася система міст на півострові, до якої інтегрувалися й давні, і новостворені міста - Гьозлеве (суч. Євпаторія), Ак-Мечеть (попередник Сімферополя), Карасубазар (Білогірськ), Бахчисарай, Солхат (Старий Крим), Керч, Перекоп та ін. До кінця XVIII ст. утворилася низка турецько-татарських укріплених пунктів у нижній течії та гирлі Дніпра.
Наприкінці XVI - в першій половині XVII ст. розробляються масштабні плани польської військово-господарської колонізації Середнього й Нижнього Подніпров'я [463, 124-164]. Плани не були реалізовані, крім заснування Кодацької фортеці - центру контролю та обстеження в ареалі Надпорожжя. Особливості устрою Запорозької Січі (кінець XVI - перша половина XVIII ст.) не стимулювали розвиток великих міст, хоча паланкові центри (Новий Кодак) відзначалися досить високим економічним рівнем й значною чисельністю населення. Виняток становить хіба що Новоселиця (Новомосковськ), де з XVII ст. починають збиратися ярмарки. Зародження на території Запорожжя локальної міської традиції у XVII - XVIII ст. не змогло суттєво вплинути на характер урбанізації регіону; в подальшому її поглинув інтенсивний російський державний колонізаційний потік другої половини XVIII ст.
Спробуємо виділити основні фактори, що перешкоджали розвиткові сталої міської традиції в регіоні: 1) геополітичний - наявність безпосередньої військової загрози, постійні військові сутички заважали спробам планомірного заселення та освоєння територій; 2) етнокультурний - регіон був місцем контакту різних культур й способів ведення господарства (пор. осілі та кочові); 3) економічний - недостатня розвиненість торгівельно-економічних відносин, внаслідок чого домінувала військово-оборонна функція міст, що протягом століть створювало значні перешкоди у їх подальшому економічному розвиткові; 4) правовий - невизначеність політичного статусу територій, постійний перехід міст до юрисдикції різних державних утворень означали невизначеність їх статусу та прав населення. Отже, у Причорноморському регіоні в силу дії багатьох факторів не склалася стійка міська традиція до другої половини XVIII ст., насамперед з геополітичних причин (за винятком Криму). Урбанізаційні процеси проходили у вигляді декількох різнохарак