РОЗДІЛ 2
РОБІТНИКИ В РАДАХ І САМОДІЯЛЬНИХ ФОРМУВАННЯХ
2.1. Участь робітників у роботі Рад
Одним із проявів суспільно-політичної активності робітників у досліджуваний період була їх безпосередня участь у державному управлінні. Вона чи не найбільш повно і різностороннє здійснюється через Ради - широко представницькі органи державної влади. Ради є дієвим інструментом акумуляції та вираження народом його державної волі, що втілюється в законах, інших правових актах, які складають правову основу життя суспільства.
У 70-х роках в Україні здійснювалась певна робота в справі вдосконалення правових основ державного життя. Відповідно до Конституції колишніх СРСР (1977 р.) та УРСР (1978 р.) розроблені закони про вибори до Верховних Рад Союзу та Української РСР. У новій редакції прийняті закони про районну, місцеву, районну в місті, селищну та сільську Ради народних депутатів, що регулювали діяльність державних органів, у тому числі Регламент Верховної Ради Української РСР, закон про обласну Раду народних депутатів УРСР, Положення про постійні комісії тощо.
Водночас діяльність усіх рівнів Рад перебувала під систематичним контролем партійних органів, що сковувало ініціативу місцевих органів державної влади, звужувало можливості їх творчості, самовиразу. Постійно заслуховували питання практичної діяльності Рад, хоча це й суперечило конституційним положенням. Уживались заходи щодо підвищення професійної майстерності депутатів і безпосередньо працівників апарату органів влади.
Виходячи з концепції, що робітники є провідною силою суспільства, зверталась посилена увага на збільшення робітничого представництва в Радах. Причому вживались різні заходи, щоб робітництво було представлене в органах державної влади всіх ступенів, у тому числі й у Верховній Раді. У 70-ті роки кількість депутатів-робітників у вищому органі влади республіки, порівняно з попередніми роками, зросла. Збільшилась їх питома вага в названих органах і в досліджуваний період. Якщо в 1971 р. у Верховній Раді налічувалось 146 робітників, то у 1975 р. їх було вже 175, а в 1980 р. - 204. Це становило відповідно 30,2, 30,7, 31,4% загального складу депутатів [84, с. 28; 75, с. 30-31, 36-37; 86, с. 30-31]. Як показують підрахунки, протягом 70-х років питома вага робітників у Верховній Раді зросла на 1,2%. Робітники у Вищому законодавчому органі представляли не другорядні, а передові галузі індустрії, до того ж її найбільші промислові підприємства. Побутувала навіть образна термінологія - "флагмани індустрії", які, власне, й визначали "промислове обличчя" України.
Є підстави звернути увагу на те, що абсолютна більшість робітників, обраних до Верховної Ради УРСР, працювали в промисловості, на підприємствах транспорту й зв'язку. Найбільш досвідчені, найавторитетніші депутати-робітники обиралися членами Президії Верховної Ради УРСР, у тому числі О.І. Луговський - сталевар Коммунарського металургійного комбінату, І.І. Радзієвський - бригадир фрезерувальників Київського заводу "Ленінська кузня", Г.А. Повеза - апаратниця Шепетівського цукрового комбінату, А.О. Єрьоменко - бригадир робітників очисного вибою шахтоуправління ім. Ф. Дзержинського виробничого об'єднання "Донбасантрацит".
Заступником голови Президії Верховної Ради УРСР був обраний наладчик автоматичних ліній Харківського заводу з виготовлення двигунів "Серп і молот" М.В. Міщенко. Він та інші робітники - члени Президії Верховної Ради - були хорошими виробничниками, новаторами, користувалися в трудових колективах достойною повагою та авторитетом, за сумлінне ставлення до праці були відзначені високими урядовими нагородами.
У досліджуваний період робітники стабільно обиралися до Президії Верховної Ради. Так, до її складу було обрано робітників у 1970 р. - 3, у 1975 р. - 3, а в 1980 р. - 5 [74, с. 156-157; 75, с. 28-29; 77, с. 20-23]. Як видно, питома вага їх в складі Президії в 1980 р. порівняно з 1970 і 1975 роками збільшилася на 66%.
Більш широким було представництво робітників у місцевих Радах. У 70-ті роки кількість робітників у цих органах була: у 1971 р. - 152,2 тис., 1975 р. - 165,5, 1980 р. -176,6 тис. Або відповідно 19,6; 31,8; 33,7% до загальної кількості депутатів (табл. 2.1). Причому збільшилась питома вага робітників серед депутатів місцевих Рад усіх ланок. У тому числі обласних Рад - з 35,7 до 36,5%, районних - з 24,4 до 26,9%, міських - з 64,6 до 65,8% районних у містах - з 65,0 до 67,4% [84, с. 35,58-59, 98-99, 118-119, 138-139; 85, с. 38-39, 62-63, 100-101, 122-123, 142-143; 86, с. 40-41, 64-65, 102-103, 124-125, 144-145]. Отже, найбільш широким представництво робітників було в міських і районних Радах в містах.
Таблиця 2.1.
Представництво робітників у Верховній Раді УРСР, місцевих Радах
№РокиКількість робітників у Верховній Раді УРСР%Кількість робітників у місцевих Радах%1.197114630,2152,2 тис.19,62.197517530,7165,5 тис.31,83.198020431,4176,6 тис.33,8
Таблиця складена на основі таких джерел:
Итоги выборов и состав депутатов Верховных Советов союзных и автономных республик 1971 г.: Стат. сб. - М., 1971. - С. 28-29, 34-35;
Итоги выборов и состав депутатов Верховных Советов союзных и автономных республик 1975 г.: Стат. сб. - М., 1975. - С. 30-31, 36-37;
Итоги выборов и состав депутатов Верховных Советов союзных и автономных республик 1980 г.: Стат. сб. - М., 1980. - С. 30-31, 34-35;
Итоги выборов и состав депутатов местных Советов депутатов трудящихся 1971 г.: Стат. сб. - М., 1971. - С. 35, 58-59, 98-99, 118-119, 138-139, 200-201;
Итоги выборов и состав депутатов местных Советов депутатов трудящихся 1975 г.: Стат. сб. - М., 1975. - С. 38-39, 62-63, 100-101, 122-123, 142-143, 204-205;
Итоги выборов и состав депутатов местных Советов народных депутатов 1980 г.: Стат. сб. - М., 1980. - С. 40-41, 64-65, 102-103, 124-125, 144-145, 204-205.
Робітники, здійснюючи свої функції в діяльності Рад, брали участь у розв'язанні важливих питань економічного, соці